13. КЕБЕТЛИВА ГАРПІЯ

Намо Ґуру! Вчителю слава!
Одного разу, погостювавши з тиждень у Н’янанґу, Міларепа помандрував до Ріво Пальбару й оселився в печері біля Лінба. З правого боку від його сидіння була щілина в стіні. Якось, медитуючи вночі, Міларепа почув звідти тріскіт. Джєцун підвівся, підійшов до шкалубини, зазирнув у неї і, нічого там не побачивши, повернувся на своє сидіння далі медитувати. Зненацька з тієї шпари засяяло потужне проміння світла. В ньому з’явився червоний вершник на чорному олені, який вела вродлива жінка. Вершник під’їхав до Міларепи, нахилився і так стугонув його ліктем у груди, що в Міларепи дихання забило. Чоловік з оленем щезли, а красуня одразу перетворилася на червону собаку. Загарчавши, вона люто кинулася на Джєцуна і вчепилася зубами йому в ногу. Міларепа здогадався, що це місцева демониця Драк Сінмо, і заспівав їй таке:

Мій Ламо дивовижний,
вклоняюся Вам!

Ах ти злюко, гарпія,
Драк Сінмо з Лінба Драк.
То красуня ти жагуча,
То розлючена потвора –
Тобі приспічило нашкодити мені?
Стривай, ніж гризти мою ногу,
Послухай-но цю пісню.

Ой на сході, та й на горі високій
Всіх звірів пані, левиця снігова.
Вона не їсть зіпсуту падаль.
Коли вона на стрімкій скелі,
Там буревію не насилай!

Ой на півдні, та й у густому лісі
Гірська тигриця, переможниця.
Коли вона, галантна і безстрашна,
Крадеться вузьким шляхом,
Пастку на неї не став!

Ой на заході, та й у синьому морі
Царівна риба з білим черевцем,
У воді грайлива.
Як вона шукає їжу,
Ятра не лаштуй!

Ой на півночі, та й на Багряній Скелі,
Велична орлиця, царівна всіх птахів,
В небі високо літає.
Як вона їжу виглядає,
В сільце не лови її!

Ой у печері, та й у горах високих
Я, Міларепа, йоґін мандрівний.
З бодгічіттою у помислах і в серці
Вправляюсь в медитації
На благо всіх істот.

Націлений на те, аби тотально
Просвітлитись ще в цьому житті,
День і ніч невтомно медитую.
Драк Сінмо, мене ти не кусай.

О, бідолашна химороднице!
Чи ти второпала, що я співаю?
Творити зло – діяння неблаге,
Це тяжка карма, пагуба гірка́!

Аніж мені шкодити,
Краще б ти замислилась
Про карму невблаганну!

Самсара не припиниться,
Доки не збагнеш, що все –
Віддзеркалення ума.

Спокою не матимеш,
Доки не збагнеш, що все
Єдине зі свідомістю.

Зло ти не здолаєш,
Доки не пізнаєш,
Що суть свідомості порожня,
Як простір – без основи.

Ти скажена босорканя!
А ну, цю ногу відпусти
Й туди вертайся,
Звідки ти прийшла.

Драк Сінмо щезла, проте, вже невидима, продовжувала тримати Міларепу за ногу й заспівала йому у відповідь:

А ти, завзятий сину Дгарми,
По цвинтарях ти медитуєш,
Подвижнику буддійський,
Послухай, тобі ось відповім.

Ой на сході, та й гора висока,
Там левиця сніжна
Над зві́рами всіма панує.
Якби чванливою такою
Не була вона,
Їй жоден буревій не шкодив би.

Ой на півдні, та й густіє ліс,
Там гірська тигриця
Пишається своїми перемогами.
Якби своїм хутром
Не хизувалася вона,
То в жодну пастку не потрапила б.

Ой на заході, та й сині́є море,
Там рибина з білим черевцем
Грайливо витанцьовує.
Якби ж то не була вона
Такою ненажерою,
То в жодні ятра не піймалась би.

Ой на півночі, та й скеля червоніє,
Там велична орлиця високо літає.
Якби вона на своїх жертв
Не накидалася так хижо,
То в жодне сільце не піймалась би.

Ой у печері, та й високо в горах,
Де грифи загадкові,
Там Міларепа, дивовижний йоґін,
І день і ніч невтомно медитує,
На холод і голод не зважаючи.

То ти так звану бодгічітту
І в помислах і в серці маєш?
Справді прагнеш просвітлитись
Зо одне коротке це життя?

У медитації твоїй
На поверхню спливли
Мислеформи з підсвідомості.
Вони задіяли в твоєму розумі
Концепції про “добре” і “погане”.

Скажи мені, буддійський йоґіне:
Хіба я, Драк Сінмо,
Перетворилась би
З красуні на потвору,
Якби у розумі твоєму
Не виникла думка:
“О, нечиста сила.”?

Хіба могла б тебе вкусити,
Якби в твоєму розумі не було
Концепцій “злюка”, “ворог”?

Ти ж, буддисте, мав би знати,
Що явища усі – то мислеформи,
Відображення розуму.

Адже концепції – то все,
Що є у розумі, і все воно,
Включно з поняттями
«Добра» і «зла», відносне.

Хіба я можу слухатись тебе,
Якщо, так виглядає,
Що ти ума природу ще не розпізнав.
Отож мені не вказуй,
Куди я маю йти і що мені робити.

Аякже! Не пізнавши,
Що свідомість –
Без-самістна й порожня,
Ти не подолаєш зла.

Аякже! Не пізнавши,
Що все – свідомості частина,
Спокою не матимеш.

Якби ти дійсно осягнув
Свідомості природу істинну,
То труднощів і перешкод
Ти не цурався би,
А перетворював би їх
На паливо практики.

Якби своє єство
Ти запізнав воістину,
То все потороччя й демонів
Ти присмиряв би
І з них робив би ангелів.
Тоді б навіть я, Драк Сінмо,
Тобі радо вклонилася.

Так виглядає, що ти
Все ще не просвітлений,
Й достоту ще не розпізнав
Неконцепційну суть свідомості,
Ти ще не розкусив той факт,
Що зло й добро відносне,
Ти ще не втяв
Найтонші свої ілюзії.

Міларепа здивувався кмітливості демониці. У відповідь він заспівав їй пісню “Алегорії пізнання”:

Ах ти кебетлива відьмо
Драк Сінмо!
Хоч я всюди побував,
А такої пісні ще не чув.
Навіть якби сто схоластів
Разом тут зібралися,
Нічого розумнішого
Вони не змудрували би.

Твої слова, чаклунко,
Як спис із золота –
Разять у саме серце.
Ти розігнала
Пітьму мого невідання!
Розкрила лотос мудрості!
Ти запалила
Світоч усвідомлення!
Хвала тобі, відунко мудра!

Споглядаючи, як
В світлі усвідомлення
Думки́ тануть, розчиняються,
Дивлюся в порожнечу –
Не боюся ілюзорності.

Споглядаю сонце й місяць
І зрію сяйво сутності –
Не боюсь ні в’ялості, ні збудження.

Споглядаю верхи гір
І звідую незрушне зосередження –
Не боюся змінності і плину.

Споглядаю течію ріки
І медитую плинність всього сущого –
Не боюся нігілізму.

Споглядаючи, немов веселку,
Ілюзорні прояви,
Осягаю ідентичність
Форм і порожнечі –
Не боюся абсолютності.

Споглядаю образ місяця в воді,
Запізнаю́ само-осяйність
Нечіпляння –
Не боюся марива дуальності.

Споглядаю суть
Свідомості-ума,
Що одвічно усвідомлює,
Ясно виджу
Світлосяйність розпізна́ння –
Не боюся мороку невідання.

Ти, яга́, так виглядає,
Доктринами буддизму є підкована,
Та чи спізнала ти
На власному досвіді
Природу свідомості,
Яку ти оспівала?
Яким чином своє “розуміння”
Ти на ділі втілюєш?
Чимось іншим, крім сваволі,
Це проявилося в тобі?

Ти маєш гострий розум,
Та передчасно
Відкинувши “умовності”,
Ти опинилася у пастці нігілізму.
Ти інтелектом заторкнула
Істину відносності,
Втім не дозріла
До глибшого знання цієї істини;
Тому творити зло а чи добро –
Для тебе все одно.
На совість наплювавши,
Поринаєш у багно самсари –
Іронія твоя цинічна
Звідти тебе не витягне.
Законом карми нехтуєш,
В добро не віриш, саркастична,
Ти зурочуєш страждання
І собі, і іншим.

Ти, грішна демонице,
Всерйоз сприйняла
Мою тобі хвальбу?
А я ж із тебе кепкував.
Ти наче знаєш один бік істини –
Про порожнечу та відносність всього,
Проте другу її сторону –
Закон карми і взаємної залежності –
Ти до уваги не береш;
Тому хоч і кмітлива,
Підвладна є цинізму й пристрастям.

Та краще б ти
Свою тямущість спрямувала
На те, аби проникнутися Дгармою
Не тільки інтелектом, а й глибше.
Хай ти щиро вознаміришся
Практикувати Дгарму вірно
Й просвітлитися
Заради всіх істот!
Нехай твій намір пробудитися
І спочуття моє так поєднаються,
Щоб стала ти моєю ученицею!

Драк Сінмо вразилася силі милосердя, з якою Міла заспівав цю пісню. В ній почала зароджуватися віра. Вона відпустила ногу Міларепи і, все ще невидима, заспівала гарним голосом:

Через заслуги в минулому,
ти, удатний йоґіне,
зрікся марноти й потужно нині
Дгарму практикуєш.
У тобі я відчуваю
таке велике співчуття, яке
навіть мене узя́ло за живе.

Я була послідовницею
Роду Передачі
великого Падмасамбгави*.
Із його вуст я чула вчення Дгарми.
А втім, хоч я й наслухалась
чимало про Тантру і Дзоґчен
і начиталася святих писань,
і в громаді Санґхи набулася,
пристрасті й бажання
мною й далі панували.

Я мала добрий намір,
та видно – недостатньо чистий.
Хоч мотивація моя була возвишена,
від прив’язок і бажань
нікуди я не ділася.
Невситна, я гасаю в просторі
й тиняюся по всій Землі,
жадаю крові, плоті й млості –
потребую вдоволення.

Я літавиця-перелесниця –
вкрадаюся у свої жертви:
хтивістю нутро дівчат лоскочу,
жагою кров хлопців роз’ятрюю,
у людей розпалюю пристрасті,
збурюю неспокій та чвари.
Споглядаючи ті мелодрами,
я розважаюся.

А втім – не все таке вже чорно-біле:
я не завжди творю каверзи;
іноді помагаю йоґам і йоґіням,
коли я в доброму настрої.

Мій дім є в Лімба,
власне – в цій місцині.
Авже ж – ти, Ламо,
в мене тут гостюєш.

Отакі є мої крутні.
Я їх визнаю́.
Цю пісню заспівала я
на знак мого примирення з тобою.
Це, так би мовити, моя тобі офіра.
А в цій печері ми можемо
вдвох добре розважитись.

Міларепа подумав: “Її гординю треба приструнити”, і заспівав:

Уважно слухай, химороднице.
Ґуру Рінпоче – бездоганний;
ти, Його учениця –
недбала, нікудишня.
Лише слухать проповіді Дгарми
і зачитуватись ними,
не практикуючи
почуте і прочитане –
це як туману напускати
велемудрими словами:
нічого путнього.

Самі слова свідомість не очистять.
Аби був справді благодатний
вплив на серце і на розум,
між теоріями і повсякденням
має бути живий зв’язок практики.

Через погані каверзи,
які ти накоїла,
скидаючи це на “відносність усього”,
ти зламала тантричну сама́ю,
яку взяла від свого Майстра.
Через це ти народилася
невситною перелесницею.
Хтивим своїм тілом
блукаєш по гробовищах
із упирями й відьмами,
хитрою мовою дуриш наївних,
розум твій покорчений цинізмом.

Гадала ти, що лиш почувши
вище вчення
позамежної неконцепційності,
можна нехтувать законом карми.
Закон причин і наслідків ти іґноруєш,
не дбаючи про те,
аби добро творити,
сама себе пошила в дурні –
воплотилась “розумною” демоницею.

Не зрозумівши
вищих вчень неконцепційності,
ти нехтуєш засади Шляху –
не виплекала в серці
зречення, жертовність і любов –
основу Дгарми, без якої
духовність – балачки порожні;
гадала ти, що бодгічітта –
то “всього лише концепція”.
Чародійством Ваджраяни
зловживала ти,
не закріпившись у міцному ґрунті
віри, дисципліни й милосердя.
Отак сама́ю ти тантричну поламала
й кармічно заслужила долю,
якою тепер караєшся.

Однак розкаятись усім нутром
і твердо заректися
зла більше не творити
ще не пізно.

Тобі кажу я щиру правду,
немає чого хитрувати.
Як лев я є безстрашний,
як слон – прямолінійний,
як божевільний –
не ховаюся за масками.

Опам’ятайся, відьмо!
Візьми обітницю
практикувати святу Дгарму.
Зароди в своєму серці бодгічітту
і намір навчатися в мене,
тобі ж во благо, перелеснице!

Драк Сінмо з’явилася Міларепі у своїй звичайній формі й тужливо заспівала:

Із Будд усіх,
Найголовніший – Ваджрадгара,
Владика Дгарми пречудової,
Де бодгічітта є
Наріжний камінь.

Хоч би як мене Ви,
Майстре, називали –
Гарпія, яга, химородниця, –
Я таки маю в собі благо,
Бо Вас зустріла!
І розумію, про що Ви співаєте!

Напочатку я присяглася Вчителю
Виконувати Його настанови.
Я Дгарму слухала й вивчала.
Та коли прийшла пора медитувати
Над тим, що чула я і вивчила,
Натомість собі я потурала
У плотських насолодах
Під личиною
“Тантричної практики”,
А через це вдавалася
До кепських дій
І накопичила карму недобру.
В дієвість карми я не вірила,
Та моя зневіра її не знедійснила:
Я не опанувала своїх пристрастей,
Ба більше – їх лише помножила,
То ж по смерті народилася
В цій невситній формі перелесниці.

Напочатку – романтика
Ідеалів самопізнання
Й допомоги всьому сущому.
Посередині – недбальство
У внутрішній роботі
Й перекручення Вчення
Собі на догоду.
Як наслідок цього –
Я повторно творю казнащо,
Ув’язнена в такій злощасності.

Торік Ви, йоґіне,
Тут заявилися.
О, як саможертовно
Медитували Ви у цій печері
Весь час насамоті!
Іноді Ви мені подобалися,
Іноді – ні.
Іноді я кохала Вас,
Іноді – ненавиділа.
Тому, що Вас хотіла,
Сьогодні я з’явилася.
Тому, що Вас боялася,
Я Вас вкусила.
І каюся тепер за це.

Віднині, Вчителю,
Зрікаюся усіх
Порочних помислів і дій
І обіцяю вправлятися в Дгармі.

Перед Вами, Ламо мій, клянуся
Служити буддизмові вірою й правдою.
Молю Вас: захистіть мене від нападів
П’яти отруйних демонів!
Зрікаюся всієї скверни
Усіх недобрих помислів і дій.
Беру Притулок в Вас
І в Трьох Дорогоцінностях,
Та покладаюся на Ваші настанови.
Присягаюся: віднині
Й до вищого просвітлення
Я захищатиму тих,
Хто практикує Дгарму.

Скінчивши співати, Драк Сінмо ще раз поклялася Міларепі, що нікому більше не робитиме зла і захищатиме тих, хто медитує. Аби більше навернути її на шлях Дгарми, Міла заспівав:

Шляхетного Лами нащадок,
   я зрікся самсари.
В мені – вчення Дгарми.

Дивлюся в суть ума.
Втілюю на практиці 
   дух Будди Ґаутами:
    медитую порожнечу –
     вищу бодгічітту,
  і відносну – співчуття-любов.

Понад усе для мене – добре серце.
Терпляче я опанував 
   свої думки недобрі.
Хоч би яких висот сягав,
   завжди медитую, 
     завжди усвідомлюю. 

Ти тепер щаслива, Драк Сінмо?
Твій намір змінитися на краще
   гідний є пошани,
проте завчасно не втішайся!
   
Будь уважна! Усвідомлюй!
Свої емоції й думки лиш споглядай –
   не йди за ними.

Будь уважна! Усвідомлюй!
Демон твого ототожнення з «я»
   за тебе значно більший.

Будь уважна! Усвідомлюй!
Твоїх бажань примхливий демон
   за тебе є сильнішим.

Будь уважна! Усвідомлюй! 
Твоєї думок злостивий демон
   є впертіший за тебе.

Будь уважна! Усвідомлюй!
Твоїх набутих звичок демон
   цупкіший, ніж ти думаєш.

Будь уважна! Усвідомлюй! 
Твоїх жадань невстримний демон
   затятіший, ніж ти вважала.

Бути демоном – самі страждання. 
Зрозумій – насправді 
  демонів немає,
   і зійдеш на шлях Будди.
Впізнай, що демони є проявом 
  дійсності порожньої, 
    і рушиш шляхом Звільнення. 
Пам’ятай, що демони усі були
  твоїми матеря́ми,
   і матимеш ти Погляд правильний.
Як розпізнаєш, що по-суті демони –
 лише свідомість, що одвічно чиста,
   пробудишся негайно.

Осмисли щойно почуте,
 медитуй над тим, що осмислиш,
  уважно усвідомлюй в кожній дії – 
   тоді звільнишся 
    від будь-яких демонів.
Така тобі моя суттєва настанова.

Щоб бути ученицею моєю
   мусиш як зіницю ока берегти
     обітниці, які взяла на себе.
Ваджраяна – не для фарисеїв! 
Не нехтуй бодгічіттою,
   без неї ж вся “духовність” –    
     демагогія.
Плекай у серці чуйність, 
  любов і співчуття,
   не абияк, а відчутно –
    на повну силу! 

Такі мої тобі умови!
В мене щоб навчатися,
  мусиш їх прийняти!
Виконуючи їх, просвітлишся.
А знов порушиш обітниці, 
  то полетиш сторчма 
   у пекло ваджрове.
Щодоби – тричі вдень і вночі тричі – 
 в умі повторюй обітниці
 й переглядай їх в своїх діях,
  чи ти їх не порушила.
О, жагуча відьмочко, 
  пам’ятай це й практикуй!

А тепер за тебе помолюся:
Хай ти обітниці 
   дбайливо триматимеш.
Хай Дгарму сумлінно
   практикуватимеш.
Хай перешкоди всі
   терпляче долатимеш.
Хай щедро ти плекатимеш
   уважне усвідомлення,   
    любов і співчуття.
Хай будеш ти спокійна, 
   мудра і щаслива. 
Хай станеш ти моєю
 доброю ученицею,
  тантрична чародійнице,
   кохана Ваджрасатви!

Драк Сінмо розпростерлася до стіп Міларепи, потім обійшла його колом багато разів і щезла.

На той час настав ранок і засяяло сонце. Незабаром Драк Сінмо повернулася зі своїми братами й сестрами – всі причепурені та якнайкраще вбрані. Вони заходилися підносити Міларепі офіри.
— Накоївши поганих дій, я накопичила погану карму, яка послала мене в нижчу форму буття, – заявила Драк Сінмо. – Рабиня лиховісних помислів, я підбурювала інших на недобрі вчинки. Кепські умисли й бажання спонукали мене зіграти з Вами злий жарт. За це і за всі погані дії я, Майстре, каюся. Я служитиму Вам вірою і правдою. Ламо, нам усім, що тут зібралися, цікаво почути Ваше розуміння Дгарми. Розкажіть нам про вищу істину, яку Ви реалізували практикою Дгарми. Будь-ласка, навчіть нас таємничим доктринам Ваджраяни.

Міларепа мовчки сидів якийсь час, а потім відповів:
— З того, що я бачу, не всі ви спроможні тепер осягнути вищу істину, а правильно практикувати таємні вчення Ваджраяни й поготів. Ви, химородники, не зробили навіть того, що вчинила ваша сестра, Драк Сінмо: ви досі не сповідалися в своїх гріхах і не покаялися. Якщо ви дійсно прагнете причаститись до внутрішнього вчення, насамперед маєте поклястися на власному житті в тому, що практикуватимете Буддову Дгарму й не ламатимете обітниць.

Драк Сінмо так і зробила – поклялася на власному житті. Міларепа, втішений її сумлінністю, заспівав їй тихесенько у вухо пісню “Справжня Дгарма і двадцять сім щезань”:

Вам, Буддо у людському тілі,
Дивовижний Марпо,
Низько я вклоняюся.

Ти, відунко, прохаєш мене
Заспівати про внутрішнє вчення.
Ти щира й наполеглива.

Тож зараз, із вуст у вухо,
Наспіваю тобі вищу істину.
Уважно мене слухай!

Хмари, блискавка і грім
Із неба виникають
І в нього назад щезають.

Веселка, паволока й імла,
З атмосфери виникають
І в неї назад щезають.

Всі фрукти, овочі і збіжжя
З ґрунту виростають
І в нього назад щезають.

Всі квіти, зілля і ліси
Виростають із землі
І в неї назад щезають.

Всі хвилі, бульбашки і піна
З океану виникають
І в нього назад щезають.

Думки, концепції та опис світу
Виникають з розуму
І в нього назад щезають.

Самоусвідомлення, самоосяйність
І самонасолода
Виникають зі свідомості
І в неї назад щезають.

Нез’явлення і незникання,
А також невимовність
Виникають із єства
І в нього назад щезають.

Несусвітні виміри, видива і духи
Із йоґи виникають
І в неї назад щезають.

Якщо повіриш у “реальність” візій
І тягти́мешся за ними,
Ти збочиш у медитації.

Все, що постає в сприйнятті –
Взаємозалежні прояви ума.
Якщо про це не пам’ятатимеш,
Збочиш у медитації.

Всі перешкоди і сум’яття
Так само постають з ума
Й у ньому розчиняються.

Свідомості природу істинну
Коли впізна́єш,
Тоді впізна́єш чисте світло:
Воно ні виникає, ні щезає,
Ні вдосконалюється,
Ні занепадає.

Тоді переконаєшся, що
Прояви усі – то є проекції ума,
Ним помилково сприйняті
Як “справжні” та “окремі”.

Тоді ти й запізнаєш
Тотожність форм і порожнечі,
Єдиний смак усьо́го,
Який є недвоїста рівнозначність
Усьо́го цілого буття.

Позаяк, “медитувати” –
Це думка ілюзорна,
“Не медитувати” –
Так само ілюзорна.
По-суті – це одне і те ж.

Розділення єдиної свідомості
На “тут суб’єкт” і “там об’єкт”
Є джерелом непорозумінь
І хибних поглядів.

З погляду найвищого немає
Жодних неумовних поглядів,
І самості немає жодної,
Яка була би само-сущою.

Ця порожнеча відсутності
Неумовних самосущих ознак
Є справжньою природою
Суті невимовної.

Споглядати це єство уважно
Й бути в ньому усвідомлено –
Це суть буддійської медитації.

Ума природа – наче простір.
У просторі хмари виникають
І в нього назад щезають.
В умі з’являються думки
І в ньому знову розчиняються.

Хоч би які були ті хмари,
Вони простір не заторкують –
За ними небо завжди чисте.
Якими б не були думки і почуття,
Вони не міняють природу свідомості
– Вона одвічно чиста.

Дивися в те, що є
Між думками, поза почуттями –
Це Погляд.

Так дивлячися, ясно усвідомлюй
І не відволікайся –
Це медитація.

Так усвідомлюючи,
Поводься природно, спонтанно –
Це поведінка.

А плід, поза двоїстістю,
Без концепцій жодних і очікувань,
Є просто невимовний.

Осмисли те, що я тобі повідав.
Розслабся свідома і ясна́
В природнім усвідомленні.

Оце тобі, чарівнице,
Моє “божевільне” вчення.
Якщо його практикувати здатна,
То коли голодна, замість плоті
Смакуватимеш велике блаженство;
Коли спрагла, замість крові
Питимеш бодгічітти нектар;
Замість скороминучих любощів тіла
Звідаєш незрівнянну насолоду
Чистого світла єства.
Тоді направду допоможеш тим,
Хто Дгарму практикує щиро.

Драк Сінмо сповнилася ще більшої відданості Міларепі. Разом зі своїми братами й сестрами вона вклонилася Джєцунові й багато разів обійшла його колом. Потім духи щезли, як веселка в небі. Відтоді вони слухалися Міларепу, заприязнилися з йоґінами та йоґінями і служили їм.

Ліцензія Creative Commons