Намо Ґуру! Вчителю слава!
Якось, намедитувавшися на горі “Північний кінь”, Міларепа помандрував у напрямку Шрі-рі. По дорозі, він забрів до постоя́льного двору в Єру-Ґанґ. Корчма і двір були набиті людьми: там були славетний Лама, ґєше (доктор філософії) Яру Танґпа з численним почтом своїх прислужників і ченців, та заможний купець Дава Норбу з чималим гуртом своїх наймитів.
Коли Міларепа наблизився до купця попрохати в нього подаяння, Дава Норбу скривився:
— Біс вас бери! Ви, так звані йоґи, всі на один лад. Ледацюги! Паразити! Ви непогано влаштувалися на горбах інших! А чому б вам самим не заробити собі на хліб? Так було б краще для всіх.
— Пане, – відповів йому Міларепа, – ви дійсно так переконані в тому, що є правильно, а що ні? Та на чому ґрунтується ваше переконання? На відносних цінностях цього світу, в якому все мінливе? Чомусь ви не врахували той момент, що ваше сьогоднішнє щастя перетворюється завтра на страждання. Послухайте-но пісню про “Те, що варто пам’ятати”:
Ви любите маєтки й вишукані вілли,
По смерті ж вас буде витурено звідти.
Це варто пам’ятати.Ви любите чванитися
Й поважно говорити,
По смерті ж гонор ваш
Вам зовсім не поможе.
Це варто пам’ятати.Ви любите свою родину й близьких,
По смерті ви всіх залишите позаду.
Це варто пам’ятати.Ви любите багатство й владу,
По смерті ж ви йдете в потойбіччя
З порожніми руками.
Це варто пам’ятати.Ви любите снагу й здоров’я тіла,
По смерті ж тіло – це
Труп, що розкладається.
Це варто пам’ятати.Ви їжу вишукану любите,
І щоб її було багато,
По смерті ж вона стає
Смердючим гноєм.
Це варто пам’ятати.Ви любите манери
І стиль аристократа,
По смерті ж личина ваша відпаде,
Залишиться лиш гола суть.
Це варто пам’ятати.Міркуючи про це,
Горю бажанням лише те робити,
Що не зрадить після смерті.
Єдине, що в час смерті й після неї
Може помогти – це Дгарма.
Тому не слідую я вашими шляхами,
Ваші цінності для мене є обман.В корчмі у Єру-Ґанґ
Я, йоґін Міларепа,
Співаю щиро пісню вам
Про те, що варто пам’ятати.
Нехай вона вас спонукає
Замислитися і добротвори́ти,
Це допоможе вам не лиш тепер,
А й коли смерті в очі глянете.
Пісня зачепила Дава Норбу за живе. Спантеличений, купець промовив до Міларепи:
— Ламо, ви маєте рацію. Я навіть задумався щойно про Дгарму – вперше за стільки часу. Що мені робити?
У відповідь Міларепа заспівав пісню “Устна настанова”:
Вам усамітнення поможе
утвердитись у медитації.
Досвідчений Майстер
бачить вас наскрізь.
Робіть так, як Він каже!
Коли ваш ум не має спокою,
медитуйте його суть порожню –
у світлі усвідомлення
слої емоцій і думок
розчиняться самі собою!
Якщо розум ваш і серце затверділи,
спростіть своє життя,
пізнайте благодать смирення –
просіть подаяння.
“Тверді” уявлення та звички
розчиняться самі собою!
До медитації відчули нехіть?
Обговоріть свої проблеми з тими,
хто більш досвідчений у практиці.
Надихайтесь їхнім прикладом!
Вас охопили сумніви?
Читайте в сутрах Буддові слова.
Осмислюйте й аналізуйте їх.
Глибока точна мудрість сутр
переконає вас!
Вам смуток серце охопив,
ви занепали духом?
Всім серцем моліться
до Майстра свого.
Плин благословінь від нього
та від усіх Пробуджених
наснажить вас
на совістливу практику!
Купець пройнявся жертовністю до Міларепи і став його учнем. Потім, назовні й далі живучи мирським життям, Дава Норбу практикував Дгарму і став добрим йоґіном.
Ну а що ж доктор філософії, ґєше Яру Танґпа, про якого було згадано напочатку цієї історії? В той час, як у корчмі Міларепа прохав подаяння, на постоялому дворі доктор Яру проповідував Дгарму зі свого високого сидіння. Його ченці теж часу не гаяли: зранку вони займалися релігійними церемоніями, вдень ліпили то́рми* і вивчали тексти Дгарми, а вечорами вони читали молитви й медитували.
В пообідню пору Міла наблизився до монахів попрохати в них рештки їхнього обіду. Побачивши його, кілька ченців заходилися голосно перемовлятись між собою:
— Ви подивіться на цього жебрака!
— От убоге видовище – зеленошкірий привид у дранті!
— Та він шахрай – вдає з себе йоґіна, а сам ні вивчає священні тексти, ні медитує!
— Еге ж, навряд чи він здатний просидіти хоч би пару хвилин у медитації!
— Б’юся об заклад, він навіть не знає жодної мантри!
— От жалюгідне сотворіння!
— Ех, шкода його!
Міларепа ж мирно промовив до ченців:
— Я завжди щасливий, бо хоч би де я був і що робив, я медитую Їдама, промовляю мантру, плекаю бодгічітту й перебуваю в природному стані ума. І все то – водночас. Ось, браття, пісенька для вас, навостріть вуха:
у природному стані, коли
свідомість спочиває в своїй суті,
що наче простір – без основи,
Три Дорогоцінності підтримують усе.
у сфері ненадуманого усвідомлення
я запізнав усім єством ці Три Перлини.
чого ж тепер мені
молитися до них словами,
що наперед завчені?Їдами розкривають у свідомості
вищу і відносну істини.
в неуявному світлі усвідомлення
я запізнав Їдама
й віднайшов його в собі.
чого ж мені вдаватись нині
до надуманих уяв?
моє тіло – це, без сумніву, Їдам.дакіні усувають перешкоди
і дають натхнення.
в глибокім розпізнанні
я запізнав дакінь
і з ними гарно зблизився.
чого ж мені тепер навмисно
вдовольняти їх дара́ми?
дакіні “там назовні”,
й єство “тут усередині”,
поєднано у вищій насолоді.думок вузли – це пута
хитрющої самсари.
у стані виразного усвідомлення
я розпізнав оті вузли
і розв’язав їх.
чого ж тепер мені робити ритуали?
в ясному світлі усвідомлення
думки у всеоснову самі тануть.філософія, риторика, дебати –
в них так багато демагогії,
якій немає кінця краю!
вправлявся я не в мудрагельстві,
а в актуальній медитації,
тому й спонтанно запізнав знання
у світлі мудрості одвічної.
чого ж тепер мені
зубрити ваші фоліанти?
як розкриту книгу,
я читаю чітко все,
що постає в сприйнятті.
Раптом, як грім із неба, велично пролунав голос доктора філософії Яру Танґпи з його високого сидіння:
— Йоґіне, так виглядає, що твоя практика є непогана, хоч і дивна якась і незвична. Та хай би як там було, буддійські канони говорять наступне: треба студіювати Дгармічні писання, особливо напочатку, і то – чимало, аби добре розбиратися, що й до чого і як пізніше практикувати, коли підготуєш розум для правильної практики, яка має бути послідовною і раціональною, згідно з усталеними мірилами, а не чорт-зна що. Також варто постригтися в монахи – так краще для Дгарми.
— Ну що ж, – відповів Міларепа, – це ваш шлях і ваша справа. А що стосується мене – я прямую своїм шляхом, згідно з настановами мого Лами. Я намагаюсь робити це добросовістно й мені немає чого соромитися. Тим не менше, мені здається, що у вашому стилі є певні моменти, про які я, з вашого дозволу, можу вам заспівати. Ви не проти? Тож поправте мене, докторе, якщо я помиляюся, – і Міларепа заспівав пісню “Докторові наук”:
Беру Притулок у Триратні.
Ламо Марпо – благословіть!Учений ламо, схоласте марноти́,
Якщо ви дух свій не опанували,
То як же можете ви інших ве́сти
Шляхо́м само-пізнання?Оно який фазан розкішний
Красується під білим парасолем.
Та раптом блискавка із неба!
Аж гульк – а за фазаном слід простиг.
Думайте, о докторе наук!Монастирська кухня,
Що на околиці містечка –
Логово ґендлярства і захланності.
Хіба не так, о докторе наук?Високий трон, ораторська трибуна,
Інтриги, плани, розрахунки –
Немов ви серед недругів.
Хіба не так, о докторе наук?Десятина в скарбницю монастирську –
Коні, вівці, борошно, коштовності –
Немов роса під сонцем.
Хіба не так, о докторе наук?Тіло, розпухле від пристрастей –
Як зодягнений в золото труп.
Хіба не так, о докторе наук?“Медитації” з прочанками
За дверима на замку́,
А потім лекції монахам про Вінаю.
Хіба не так, о докторе наук?Собі найкраща ситна їжа,
А на офіри в ритуалах –
Як податки примусові.
Хіба не так, о докторе наук?Астрологія, гадання, екзорцизм –
Фокуси шаманів містечкових –
Під машкарою Дгарми.
Хіба не так, о докторе наук?Гіпнотичні співи в ритуалах,
Що зачаровують вірян,
Як пісні сирен, закляття наґів.
Хіба не так, о докторе наук?Майно, поля, будинки –
Це блеф, веселка в небі.
Хіба не так, о докторе наук?Лукавство, фарисейство,
В ім’я Вищого пудри́ти мізки учням –
Шукати зиску з Дгарми.
Хіба не так, о докторе наук?Пишномовно проповідувати Дгарму,
Не звідавши її на практиці нутром –
Це, бігме, словоблуддя.
Хіба не так, о докторе наук?Тяжко, тяжко є допомагати іншим,
Якщо не здатні помогти собі,
О вчений Ламо, докторе наук.
Пісня сильно вразила доктора Яру. Розгублений, розчулений, зі сльозами на очах, він спустився зі свого трону, підійшов до Міларепи і вклонився йому в ноги:
— О, ясновидющий Майстре, Ви як у воду дивитеся! – прошепотів учений Лама.
Один із учнів доктора Яру, молодий монах на ім’я Себен Тончунґ, подався за Міларепою і став його учнем. Отримавши від Джєцуна посвяти й устні настанови, він інтенсивно практикував і досягнув посутніх реалізацій. Його прозвали Себен Репа. Він став одним із найближчих учнів Міларепи.
