Намо Ґуру! Вчителю слава!
Міларепа з Речунґпою медитували у великій печері на Багряній Скелі. Одного ранку Речунґпа підійшов до Міларепи, вклонився йому, став на одне коліно і, стуливши долоні біля серця, заспівав:
Слава Вам, мій Ламо! Ваше тіло сяє оголене, Ваша мова – ваджрова музика сфер, Ваш ум – у чистій сутності. Я, Речунґпа Дорджє Драк З північного Ґунґтханґу, Завдяки запасам блага Народився в людській формі І зустрів Вас, мій Ламо. Натхненний Вашим милосердям Я розпочав процес глибокий Торування шляху Дгарми. Зокрема, я підвизався В практиці туммо. Коли в мені проросли Перші паростки прозріння, Ви ввели мене В суттєву природу єства. Відтоді в мені зародилися Переконання вищого Погляду І несхитна віра. Джєцуне, Ви тоді Мені повідали: «Все, що постає в сприйнятті, Є магічним творивом ума. Вертайся в суть – до стану Дійсності одвічної» І ось що сталося мені: Із сутністного стану Ясного усвідомлення Я відволікся І підпав під вплив ілюзій. Іноді мене вражали Візії землі: Ями, землетруси, камнепади. Коли я зосередився На їхній істинній природі, Плин свідомості засяяв Формами золото-сяйними. Іноді мене вражали Візії води: Швидка течія несла мене В пінисті хвилі океану. Коли я зосередився На їхній істинній природі, Плин свідомості засяяв Формами синьо-сяйними. Іноді мене вражали Візії вогню: Оточений пломінням, Я падав у вогонь. Коли я зосередився На їхній істинній природі, Плин свідомості засяяв Формами червоно-сяйними. Коли ж мене вражали Візії повітря, Мене ніс буревій У простір темний і пустий. Там, без жодних Точок відліку й опори, Мене пронизав відчай Тотальної нічогості: Той нігілізм терпкий Найважче подолати. Коли візії такі Мене вражали, Я усвідомлення втрачав і збочував З природного стану свідомості На манівці концепційного розуму. Як мені давати цьому раду? Майстре милосердний, поясніть.
У відповідь Міларепа заспівав:
Шанобливо тілом, мовою й умом вклоняюся Майстрові Марпі. Розбивши кліть моїх ілюзій, Він провадив мене шляхом не-ілюзій. Слухай же, Речунґпо. Коли зосереджуєшся на справжній дійсності вряди-годи постають галюцинації землі, також – води, вогню, повітря й простору. Через це виникає паніка, кольори елементів, що природно сяють і фантасмагорія явищ, наче магія. Тіло є наслідком дій, накопичених наві́данням від часів, що без ліку. Це невідання є розум, який не усвідомлює і, чіпляючись за ілюзорну «самість», сіє зерна дій невідання в ґрунт свідомості основоположної. Від часів, що без ліку, й донині ти в таким чином посталих тілах ілюзорних блукаєш степом ілюзій, а він же – безмежний. Тепер, під впливом настанов твого Лами, ум твій ледь було стиснено й чотири елементи злегка пронизали отвори твоїх тонких каналів; Тож ти й угледів такі явища, які ти щойно описав. Це знак лекого відпруження скручених каналів, унаслідок чого потоки прани й білої есенції трохи звільнилися. Навіщо перейматися тим маривом? Воно просто болісний знак позитивної практики, крихта досвіду медитації, ознака розкриття отвору каналів, природне сяйво першоелементів. Ото й усього! Позаяк, мій Лама вчив про це; слухай уважно, мій сину, Його настанову. Якщо прагнеш пізнати сутність одвічну, свідомістю вивчай природу істинну свідомості наступним чином: Справжня природа – ясна, осяйна і порожня, як простір вільна від усього. Вона порожня від усього. Нема нічого, що зробило б її об’єктом власного сприйняття. Це, наприклад, як око нездатне бачити саме себе, як простір не може проявити свою непроявну природу. Свідомість не може бачити себе – суб’єкт сприйняття і об’єкт не є дуальні. Позаяк, аби узріть свідомість, вдивляйся в неї «очима» усвідомлення недуального. Коли ум-свідомість споглядаєш і вивчаєш, вона є наче лампи джгут, який запалюється лиш власним сяйвом. Хоч ця свідомість самосяйна ясна і вільна від потьмарень, вона з’являється й зникає внаслідок причин і наслідків кожної миті усвідомлення; її самопізнати можна лише уважним самоусвідомленням. Коли недуальне самоусвідомлення – ясне, блаженне, вільне від думок – осягає порожнечу, то пам’ятай, що навіть це пізнання таким от усвідомленням, що вільне від двоїстості суб’єкту і об’єкту, того, хто пізнає, і те, що пізнається, є умовністю. Знай, що жодні поняття насправді не існують ані суб’єктивно, ані об’єктивно, ані в поєднанні того і другого. Фундаментальна ця свідомість у своїй суті – порожнеча. В ній виразно і ясно осягається відсутність того, хто осягає і того, що осяжне; бачиться відсутність того, хто бачить і того, що бачене; знається відсутність того, хто знає і того, що знане; сприймається відсутність того, хто сприймає і того, що сприймається. Свої хибні уявлення й конфуз розтинаючи зсередини реалізацією, баченням, знанням і сприйняттям неіснування жодної точки відліку й опори в розумі, звідай, що ті з’яви є одного смаку в порожнечі справжнього. До порожнечі справжнього немає що додати, і нічого від неї не відняти. У ній немає ні нестачі, ані надлишку, ні з’явлень, ні зникань, ні змін. Ця свідомості природа є самосвідома; хоча і проявляється як сув’язь-послідовність помилок, в сутності вона не підлягає народженню і смерті, приходу і відходу і мінливості. В ній нема наповненості, ані звиродніння, ні допомоги, ні шкідливості, ані існування, ані небуття. Основоположна сутність ця свідомості-ума не має ні основи, ані творення, ані творця, ні жодної умови. Протягом її тривання нема нічого, що треба проясняти в її ефемерних функціях ментальності. Насамкінець, вона не припиняється. Це напрочуд ясне розпізнаюче усвідомлення, невід’ємне від безмежжя простору, є цілістне у своїй сутністній природі, тим не менше проявляється різними з’явами. Багато явищ, проте у своїй суті всі вони – одне; й ані в тій єдності, ані в розмаїтті не знайдеш жодної само-сущої самості, жодної ідентичності, що не є умовна. Відкривши браму порожнечі ідентичності, всюдисуще усвідомлення проникає всюди ясно й виразно, і при цьому ніде не знаходить жодної реальної самості. Від будь-якої ідентичності й тотожності воно порожнє. І хоча в цій порожнечі одвічній, справжній, основоположній, нема нічого само-сущого, втім плетениця ілюзій змінноплинних з’являється й зникає в розумі. Хоча в умі й стаються помилки сприйняття, проте в жодній з них не знайдеш жодної основи чи кореня. Таке прозріння в стан природний плекай ретельним спогляданням і чітким усвідомленням. Отож сьогодні я дав тобі, сину, цю батьківську пораду. Пробудись у цю суттєву суть, у Магамудру, і провадь до цього стану геть усіх істот.
Шанобливо вислухавши пісню, Речунґпа повернувся до медитації та під впливом Джєцунових настанов і благословінь мав поступ у своїй практиці.