У сущих істот, що наче ґрунт, беру Притулок.
У духовних традицій, що наче зілля, квіти і дерева, беру Притулок.
У Ґелу́кпів, що наче стовбур, у Сак’я́пів, що наче гілля, у Ньїнґма́пів,
що наче квіти і в Каґ’ю́пів, що наче плід, беру Притулок.
У нірманака́ї, що як дощ, у самбгоґака́ї, що як хмари,
у дгармака́ї, що як небо, беру Притулок.
Уявляймо дгармакаю як простір. З нього самбгоґакая проявляється хмарами. З них нірманакая лине дощем. Дощ нірманакаї падає на ґрунт сущих істот. З цього росте, квітне й плодоносить дерево чотирьох традицій. Водночас, лід его, що покриває ґрунт істот, тане під дощем співчуття й любові, і все суще звільняється. Все здіймається в осяйні хмари і розчиняється в безмежне небо дгармакаї.
Цю молитву Притулку сотворив Ґарчен Рінпоче і оприлюднив її своїм учням 30 грудня 2003 р. під час зимових учень у Ґарченівському Інституті, Аризона, США. Ґарчен Рінпоче злегка переробив її в 2006 р., потім знову оновив у 2012 р.
