Намо Ґуру! Вчителю слава!
Майстер буддійської йоґи, Джєцун Міларепа, медитував у печері в Перлиновій Долині. Одного дня йому спало на думку: “Піду-но я медитувати на засніжену гору Лапчі. Мій Лама радив мені це.” І Міла знявся з місця й помандрував у напрямку височенних засніжених гір.
По дорозі до Лапчі він забрів у Н’янанґ. У той час селяни, щось там святкуючи всією громадою, справляли великий бенкет – їли, пили, співали, танцювали та базікали про те і се. Один із них звернувся до присутніх:
— Друзі, чи ви чули про Міларепу? Ото, кажуть, великий йоґін. Справжній аскет, живе відлюдно в горах. Винятковий практик Дгарми.
Розмова заточилася про Міларепу, йоґів і Дгарму. В той сам час Міларепа постукав у двері. Молода господиня відчинила йому.
— Хто ви, подорожній? Чого вам треба? – запитала вона його.
— Мене звуть Міларепа. Живу в горах. Добродійко, будьте ласкаві, дайте щось поїсти.
— Звісно я можу погодувати вас, – відповіла вражена господиня. – Та скажіть, ви справді Міларепа?
— Так. Навіщо мені дурити вас?
Немов ошпарена, вона чкурнула до своїх гостей.
— Ой людоньки! Ви щойно баля́си точили про того славетного йоґіна, що живе в горах?! І що б ви думали! Він стоїть отутечки, на порозі!
Ошелешені, гості кинулися до дверей. Дехто відразу вклонився Джєцунові, інші засипали його питаннями. Коли всі переконалися в тому, що то справді Міларепа, з великою шаною його провели до столу.
Господиню, – а була то гарна молодиця, – звали Шендормо. Щедро пригощаючи Міларепу, вона запитала його:
— Ламо, куди Ви мандруєте?
— До Лапчі.
— А чому б Вам не оселитися тут у Дрелунґ Кйоґмо? Своєю присутністю Ви благословили б усіх нас, а ми добряче подбали б за Вас.
— То було б чудово! – додав місцевий учитель Шак’я Ґуна. – Якби Ви осіли тут, у Долині Демонів, це й Вам і нам усім пішло б на користь. Я й сам радо прислуговував би Вам.
А інший селянин докинув:
— Еге, це навіть моїм коровам пригодилось би! Знаєте, вони налякані демонами там в узгір’ї. Ті чортяки настільки знахабніли, що з’являються на пасовиську навіть серед білого дня, трясця їхній матері! Мені й самому вже лячно туди ходити. Ламо, очистіть те місце від бісівської пошесті.
— Гаразд, – відповів Міларепа. – Сходжу провідаю, що там коїться, та не заради ваших корів, а згідно з настановами мого Вчителя.
Втішені, селяни вирішили наготувати Міларепі ласих провізій на дорогу і провести його з великими почестями, та Джєцун пояснив їм:
— Дякую за увагу, однак я звик до самоти і до простої їжі. Не треба нічого готувати й жодних церемоній. Зараз піду туди сам. Згодом, якщо захочете, можете прийти й самі пересвідчитися, що і як.
Тільки-но Міларепа прибув до підніжжя гори, духи заходилися коїти всіляку всячину. Стежка, що вела до вершини гори, розчинилася і геть щезла. Сильно гриміло, з неба палахкотіли шалені блискавки, гора задвиготіла з усіх боків. Річка раптово перетворилась на бурхливий потік, він вийшов із берегів і затопив усю низину. Долина швидко перетворилась на озеро (згодом його назвали “озером демонів”).
А Джєцун, як ні в чому не бувало, попрямував далі до пасовищ на узгір’ї. Духи в той час затрясли гору й заходилися трощити скелі. З шаленим гуркотом посипалася злива каміння. Місцева благодушна дакіні створила Міларепі стежку, що звивалась, мов змія, вздовж розщеплених скель (пізніше ту стежку назвали “дакінський плай”). Це вгамувало бісів меншого калібру, однак сильніші чорти, розлютившися ще більше, згуртувалися на дакінській стежці для наступної атаки.
Міларепа ж, сильно зосередившися, самим своїм поглядом угамував навіть тих найзаядліших гаспидів. Видива щезли, а на скелі, де стояв Міларепа, лишилися заглибини від його ступнів. Небо прояснилося й Міларепа одразу ж сів медитувати на тому пагорбі (який пізніше прозвали “пагорбом доброти”). Медитуючи там бодгічітту, Міларепа заглибився в стан безмірної любові до всіх істот. Через це він мав добряче зрушення у своїй практиці.
Потім Міларепа осів у тій місцині на березі ріки. Там він безтурботно медитував “текучий, як ріка, плин свідомості”.
Увечір десятого дня осені того року Вогняного Тигра, сонмище нечистої сили на чолі з могутнім непальським демоном Бгаро заявилося на пасовиську в узгір’ї, де Міларепа медитував. Знавіснілі чорти заходилися трощити скелі та жбурляти валуни в напрямку Міларепи, спрямувавши на нього, як стріли, свій бісівський шал:
— Тобі гаплик, святошо! Ми тебе зурочимо й зачаклуємо. Ми здеремо з тебе шкіру живцем. Ми вип’ємо з тебе всю кров і поласуємо тобою! – біси шипіли, мов змії, помножуючися в різні моторошні форми.
“Їм приспічило нашкодити мені”, – зі співчуттям до них подумав Міларепа і заспівав їм, як завжди спонтанно, пісню “Істина закону причин і наслідків”:
Уклін усім Ламам! Беру Притулок у Лами свого. Немов із відьомського пійла Бісівське ви породдя Вдаєтеся до чар химерних. Мені шкода вас, ненаситні духи. Та хоч би як ви пнулися зі шкіри, Мені ви не нашкодите. Через свою недобру карму – Наслідки недобрих ваших дій – На ці огидні форми ви приречені. Уми й тіла ваші такі покручені, Що спокою ніде ви не знаходите. Нещасні, злі, роз’ятрені, Тиняєтесь у просторі, Шукаючи, із ким би поквитатися. Невроз поїв ваш розум. Думки ваші нечисті, Через які ви самі ж потерпа́єте. Цього вам ще замало? Ви ще й швиргаєте погрози? Я буддійський йоґін – Не чіпляюсь за думки І не помножую концепції. Моє переконання: Ніщо реально не само-існує. Своєю поведінкою Я наче лев безстрашний. Моє тіло – це Їдама веселкове тіло. Моя мова – щира Буддова Дгарма. Мій ум – чисте світло порожнечі. Порожні шість свідомостей* Та їхні органи чуття, Як також і об’єкти, Які вони сприймають*. О духи ефемерні, Порожні ваші витівки Мене, порожнього, Ніскільки не чіпляють. Несхибним є закон Причин і наслідків: Що всіяв, те й пожнеш; Невже не зрозуміло? Злощасні вчинки ваші тягнуть вас У нижчі й болісніші Прояви самса́ри. Мені шкода вас, духи нерозумні, Що ви не бачите цю істину. Я виглядаю просто, я аскет, Та ось наспівую спонтанно Дгарму, Аби привести вас до тями. З усіх без винятку істот По всіх світах немає жодної, Яка б у минулих життях Не була вам батьком чи матір’ю. Вони любили вас І дбали про вас чуйно. У колесі самсари Усі вони страждають. Бажати зла їм і творити зло – Всім тим, хто вас любив, Кому ви доброту заборгували – То просто глупство. Краще б ви задумалися Над законом карми! Краще б ви творили Десять Добрих Дій! Заради вашого ж добра Замисліться над цим!
— Своїми байками ти нас не заморочиш, – засичали демони. – Ти нас не зупинеш. Хоч молися, хоч ні, тут тобі й капець!
І, помноживши свої сили, вони заходилися чаклувати супроти Міларепи моторошну хи́мородь. Міларепа ж споглядав те все, як театральне дійство, а потім промовив:
— Слухайте, чортиська ви нещасні! З благословіння мого Лами я реалізував справжню природу свідомості. Тому для мене всі ваші витівки – то прикраси духу, паливо для вогню бодгічітти. Позаяк, що більше “палива” труднощів і перешкод, то більше розгорається в мені вогонь усвідомлення і співчуття. Послухайте, що маю на увазі:
Вклоняюся доземно Марпі Тлумачу. З природного єства Я, духи, вам співаю “Сім окрас”. Усі, хто тут біснується – послухайте. На верху гори Меру Дивовижний храм – Окраса неба – Сяє лазуровим світлом. Над Деревом Життя Сонце й місяць Світло випромінюють – Окрасу світу. Цар наґів* милосердно Дощ посилає з неба – Окрасу спраглої землі. Із океану випари у небі Вишивають візерунок хмар – Окрасу простору. Влітку сонце і волога Єднаються й народжують Веселки над луками – Окрасу пагорбів зелених. Дощ із західного океану Живить траву й дерева – Окрасу матері-землі. Я, відлюдник, медитую Невимовну суть ума, Її не осягнути Концепційним розумом. Заскочені могуттю Мого зосередження, Ви, чорти, біснуєтесь у паніці. Для мене ж ваші витівки – Окраса усвідомлення. Гей, нелюди, послухайте мене! Чи знаєте, хто я такий? Якщо не знаєте, або забули, Я вам нагадаю: Я – йоґін Міларепа. В єстві своєму Я викохав потужну бодгічітту. Приємним голосом співаю вам Цю пісню-алегорію – Я Дгармі вас навчаю. А що я зичу вам добра, То дам пораду щиру. Коли в собі пробудите Ви милосердя, То навіть не допомагаючи Навмисно іншим, Якщо хоч би зрічетеся Недобрих помислів і дій, Ви віднайдете спокій і свободу. Послухайте, суть Вчення є проста: Зречіться зла, творіть добро, Свій розум опановуйте. Це серцевина Буддової Дгарми. Якщо підете шляхом Дгарми, Ви будете щасливі.
Пронизлива сила співчуття, з якою Міла заспівав цю пісню, приголомшила більшість духів. Вони припинили свої бісівські витівки, їхній тон змінився:
— А, ти справжній послідовник Будди! Твоє співчуття таки проймає… Нема в тобі нічого, за що наша лють зачепилась би. Дошкуляти тобі – як хапати порожнечу. Наука ж твоя про карму зачепила нас за живе. Правду кажучи, розуму в нас катма, зате пристрастей і сум’ять – хоч греблю ними гати. Порочні наші звички – то трясовина, з якої тяжко вибратися. Повідай нам щось корисне, втім легке для розуміння.
На це Міларепа заспівав їм “Реалії життя”:
До Ваших ніг я припадаю,
Мій незрівня́нний Майстре.
Благословіть плекати бодгічітту.Якщо ви Дгарму самі не осмислите,
Щоб вам вона до серця досягла́,
То пісня ця – лиш ла́дна,
Проте безглузда, маячня.Якщо слова мої
Ученню Будди суперечать,
То віршування це – лиш ва́бна,
Проте оманлива, ілюзія.Якщо не практикуєте ви Дгарму так,
Щоб нею пройняло́сь усе нутро,
Розумування ваші і теорії –
Замислувате словоблуддя.Якщо не медитуєте
Посу́тні вчення Дгарми,
То ваше усамітнення в печері –
Безглузде самокатування.Якщо не дбаєте за те, щоб діяти
За принципами Дгарми,
То ваша праця –
Гідне жа́лю самопокара́ння.Якщо ви не вділяєте увагу
Совісті й закону карми,
То ваші молитви́ –
«Одухотворений» самообман.Якщо ваші слова
Суперечать вашим діям,
То всі ваші розмови –
Це двоєдушність, лицемірство.Зречіться дій недобрих –
Вам стане легше.
Творіть добро
Й ваш розум проясниться.
Це застосуйте в практиці.
Силою цієї пісні більшість демонів увірували в Дгарму й заповажали Міларепу. Вони вклонилися йому, багато разів обійшли його колом* і гайнули додому. Проте їхній вожак, Бгаро, та його найзаядліші посіпаки, не вгамувалися. Вони продовжували нагнітати своє жаске ворохобництво, аби залякати Міларепу й таки нашкодити йому. Міла ж у відповідь заспівав їм “Про карму”:
Вклоняюся доземно
Марпі благодатному.
Гей нелюди, навостріть вуха!Ви все ще скаженієте?
Ніяк не угамуєтесь?
Тіла ваші літають в небі,
Та розум ваш загруз у баговинні
Помислів нечистих.
Ви психопати,
Вищірюєте ікла,
Щоб інших залякати,
Занурюєте пазурі у жертв своїх
І ссете кров із них.
Знайте – брутальність ваша
До вас же і пове́рнеться
Й воздасться вам сповна.Закон причин і наслідків
Усе вертає на круги своя.
Закон цей – безсторонній
І несхибний.
Ніхто іще не втік
Від дозрівання результату
Своїх же вчинків.Мені шкода вас, духи ви осліплі.
Вчинивши стільки лиха,
Самі себе ви прокляли́,
Самі ж собі страждань
Ще більше спричини́ли.
Те зло, що ви накоїли,
Несе в собі жахливу силу –
Гірку́ достатньо,
Щоб викликати в інших
Сльози співчуття.Так звикли ви
Творити пагубу,
Що вже без зла не проживете й дня.
Так вбивством одержимі,
Що поглинати жертви плоть
І кров – це ваш дурман,
Він залишки ваших мізків
Труїть і поїдає.Як наслідок того,
Що ви мордуєте живих істот,
Повторно ви народжуєтеся
В цих потворних формах
Духів ненаситних.О, в яку ницість ви себе закля́ли,
В яке провалля
Самі себе загнали своїми діями!
Яка це пагуба гірка!
Яке злощасне гайнування
Нагоди пробудитися!Отямтеся, о духи!
Навіть у цій вашій безнадії
Є шанс ще зупинитися.
Скидайте з себе пута ці,
Що ними ви себе зв’язали!
Стяжайте Дгарму благодатну,
Аби нетлінне щастя досягти,
В якому ні страхів,
Ні сподівань немає.
— Гм… Жонглювати словами ти вмієш і непогано корчиш із себе оратора, – вишкірився Бгаро. – Та краще повідай нам зі свого особистого досвіду, звідки в тобі таке переконання стосовно Буддової Дгарми?
У відповідь Міларепа одразу ж заспівав “Глибока переконаність”:
Вклоняюсь Марпі щиросердному.
Мій Майстер насамперед ввів мене
У справжню природу свідомості –
Спалах прозріння єства,
Що невимовне і несхопне
Концепційним розумом.Долаючи щаблі медитації,
Я призвичаювався
До того прозріння
Й стабілізував його старанно
Впродовж своїх пережиттів.
Тепер співаю пісню
Зі стану вищої дійсності.Та через свою недобру карму
Ви затужавіли
Нашаруваннями невідання,
Тому навряд чи нині ви збагнете
Вищу істину.
Тож суть повідаю вам радше
Мовою відносної істини.У сутрах незліченних
І в глибоких тантрах
Всевідуючі Будди наголошують
На істині закону карми,
Зокрема на тому, що
Від часів, що без початку
В колесі самсари
Всі істоти багатократно
Були батьками
Кожному з нас.Ця істина зворушила би ваше серце,
Якби невіданням ви не були
Аж так зачмарені.
Духи, заклинаю вас –
Зробіть зусилля,
Прислухайтесь до Дгарми.Я вдосконалив свою практику.
Тепер же, дивлячись
На світ назовні,
Ясно зрію, що всі явища,
Хоч би які вони були прості
Чи скомпліковані,
Це є проекції дзеркальні,
Це прояв гри енергій
Невпинної свідомості.
А дивлячися
В усвідомлення всередину,
Я ві́даю єства одвічную природу,
Як простір неохопну і порожню –
Без центру і окраїни,
Без жодної основи.Звідкіль в мені таке переконання?
Благословінням мого Лами
Та силі Роду Передачі завдяки,
Що від святих Тілопи і Наропи,
А також унаслідок
Споглядання й медитації.Багато книжних студій не треба.
Суть Буддового вчення має стати
Об’єктом не розумових викрутасів,
А ґрунтовної роботи над собою.Уживши вмілі методи Каґ’ю,
Традицію мого Роду Практики,
Загадки Тантри я розкодував,
І то не на словах,
А на власному досвіді.Мій Майстер передав мені
Глибокі настанови.
Я згідно з ними
Медитував невтомно
Стадії творення і звершення.
В собі я загнуздав енергії,
На собі вивчав
Дію причин і наслідків
І осягнув процес
Взаємної залежності.
Прозрівши в суть того, що є насправді,
Вже не боюсь ілюзій перешкод,
Ані чіпляюсь за бажання ілюзорні.
З духовного я клану
Сараги* і Тілопи.
У нашім Роді Передачі Усної
Йо́ґіни та йоґі́ні реалізовані є
Незліченні, як зорі.Уважно у собі я споглядав
Природу позамежну і несхопну,
Її можна звідати в собі,
Втім достоту не окреслиш
Жодними поняттями;
«Ум», «душа», «свідомість», –
То лиш умовні назви нашого
Єства, що невимовне.
В тій суті невимовній, назви і думки –
Свідомо незачеплені
Й свідомо нефіксовані –
Самозвільняються
У простір усвідомлення,
Як у безмежжі неба
Хмари розчиняються.Послухайте!
Пізнайте Дгарму ізсередини –
Дивіться в свою істинну природу,
Вона не улягає жодним мислеформам.
Там ви не побачите
Ні зла реально,
Ані того реально, хто творить зло.У цьому – суть Буддової Дгарми.
Хай вона піде во благо вам.
Сила великого всеохопного співчуття, з якою Міларепа заспівав цю пісню, врозумила навіть найзапекліших духів. Бгаро та його демони офірували Міларепі свої черепи* й розпростерлися перед Джєцуном. Потім вони обійшли його колом, пообіцяли йому харчів на цілий місяць і щезли в небі, як веселка. Наступного ранку, на схід сонця, Бгаро повернувся з багатьма демоницями, що були гарно вбрані й рясно прикрашені коштовностями. Вони офірували Міларепі вино в інкрустованих перлинами чашах і різноманітні яства на мідних тацях. Потім, поклявшися Міларепі, що вони виконуватимуть усі його накази, духи щезли.
Внаслідок приборкання тих демонів Міла мав великий поступ у своїй практиці Дгарми. Його реалізація поглибилася, а тіло і психіка зазнали великої насолоди. Не звідуючи голоду, він медитував там цілий місяць.
Потім Міларепа пригадав, що біля Лапчі є місце, славетне своїми цілющими водами, і помандрував туди. По дорозі до тієї місцини він забрів на барвисто заквітчану полонину. Посередині там бовванів великий камінь. Всівшися на ньому, Міла насолоджувався чудовим краєвидом, квітами і сонцем. У той час йому з’явилося багато дакінь. Вони вклонилися Джєцунові й прислуговували йому всім, чого його душа бажала. Дві з них залишили на тому камені вм’ятини від своїх ніг. Потім дакіні щезли.
Міла ж помандрував далі. Місцеві духи витворили на дорозі фантасмаґорію дев’яти величезних жіночих статевих органів. А Міларепа у відповідь, здійнявши хламиду й оголивши свій прутень, зосередився і створив видиво дев’яти прутнів. Пройшовши повз міраж жіночих органів, Джєцун дійшов до місця, де стояв валун, що був у формі піхви – місце сили тієї місцевості. Міла видобув звідкілясь камінь у формі фаллоса і встромив його в отвір у валуні. Одразу ж витівки місцевих духів припинилися. Пізніше те місце назвали “Дев’ять вершин і дев’ять долин”.
Незабаром Бгаро знову заявився з багатьма офірами й попрохав у Міларепи Дгармічне вчення. Джєцун детальніше роз’яснив йому закон карми та важливість того, щоб понад усе плекати в собі любов і доброту до всіх істот. По завершенні вчення Бгаро розчинився перед очима Міларепи у великий камінь поблизу.
Ще цілий місяць Міла перебував у піднесеному настрої на тому місці, яке він очистив від потороччя, а потім повернувся в поселення Н’янанґ до своїх благодійників і доповів їм:
— Роботу зроблено. Демонів приборкано. Тепер те місце добре не лише для випасу корів, а й для медитації. Далебі, мене знову тягне туди медитувати.
