Намо Ґуру! Вчителю слава!
Міларепа медитував у печері Пелма Ґєл. Одного дня він подався прохати подаянь до великого табору кочовиків. Молода жінка вшанувала Джєцуна офірою масла. Та оскільки Міларепа вже їв того дня, він відповів молодиці:
— Дякую, втім я не маю навіть у чому тримати це масло. Лишить його собі.
Жіночка попрохала його залишитися в таборі хоч би на день. Міларепа згодився й обрав собі місце просто під небом на землі біля шатра тієї жінки. Там він всівся й перебував у природному стані. Незабаром став накрапати дощ, який швидко перейшов у зливу з холодним вітром. Міларепа ж продовжувати сидіти під дощем, як ні в чому не бувало, спокійно і незрушно, а молодиця вибігла до нього з шатра й забідкалася:
— Ой, лишенько! Ви ж намочитеся і замерзнете. Якщо гребуєте піти до мене в шатро, то хоч би щось повішу вам над головою від того дощу.
У відповідь Міларепа заспівав:
Вклоняюсь Діамантові,
Що прикрашає мою голову –
Він святий Утілювач
Усіх моїх бажань!Милосердна жіночко,
Дитям благословенна і достатком,
Зодягнена у свиту благочестя –
Послухайте мене.Я Міларепа із Ґунґтханґу,
Самотній мандрівний галайда.
Із жалю наді мною
В дощу́ і вітровію
Ви милосердно простягли
Руку помочі.
Ваш добрий намір
Виклика повагу.Я мандрував степами і яругами
Шести самсарних сфер ілюзії,
Де дощ страждань
Нещадно пада безупину –
Я прозябав в імлі невідання.В тому дощі-тумані
Мені не вистачало
Капелюха широкого Погляду,
Плащу дбайливої віри
Й сухої печери
Притулку надійного.Під зливою думок
Ріка бажань і осоружності
Вийшла з берегів,
Мене в себе втягнула
І понесла в море болю-неспокою,
Кидаючи на хвилях дій недобрих
Об гострі камені
Злощасних нижчих сфер.Натерпівшись мук,
Нажаханий такою перспективою
В життях майбутніх, я тепер
На рівнині стабільної віри
Ставлю шатро Погляду вірного.Його закріплюю мотуззям
Досвіду медитації.
Його краї зміцнюю кілками
Практики несхибної.На міцних жердинах
Сильного усвідомлення
І бодгічітного наміру
Здіймаю стяг Пробудження.Б’ю в барабан святої Дгарми.
Його благовіст лине в усі сторони.
На престолі світу різнобарвного
П’ю мед-вино мудрості глибокої.На безмежній полонині
Співчуття-любові
Пасу істот усіх світів самсари,
І збираю очисний нектар
Ясного усвідомлення,
Що пробуджує зі сну невідання.Повний насолоди «ізсередини»,
Я не чіпляюся за помисли
«О, дощ холодний», «мені незатишно»,
Коли злива періщить «назовні».Навіть на верхів’ї гір засніжених,
У сніговію й ожеледиці,
Моя ця ряса
Усвідомлення інтенсивного
Палає жаром як вогонь.
Від почутого в жінки зародилася сильна віра. Вона попрохала в Міларепи благословінь і посвячення, і того ж вечора офірувала йому ритуальну учту, на яку запросила всіх кочовиків у таборі. Вони попрохали в Джєцуна духовних настанов і пожертвували йому багато різних дарів. Міларепа, символічно прийнявши офіру, аби закласти між собою і тими кочовиками добрий кармічний зв’язок, одразу ж віддав їм назад їхні дари і заспівав наступне:
припадаю до ніг
мого доброго Лами.все, що ви їли і пили
від часів, що без ліку,
й донині,
не втамувало
ваш голод і спрагу.
їжте глибоку медитацію.все, що ви мали
від часів, що без ліку,
й донині,
не втамувало
ваші бажання.
будьте помірковані.всі, з ким ви дружили,
від часів, що без ліку,
й донині,
де вони поділися?
дружіть із Магамудрою.знаючи, що прийде смерть,
і все залишиться позаду,
я речей не прагну,
ані накопичую.
тому мені не треба
ваших подарунків.хай ви будете
здорові та щасливі.
живіть добре й довго,
благода́рі.
а після смерті
хай ви помандруєте
в чисті буддові зе́млі.
І Міларепа помандрував до Багряної Скелі в Ґунґтханґу.
