Намо Ґуру! Вчителю слава!
Джєцун Міларепа медитував у печері «Нижча порожнеча» на горі Лапчі та навчав свого духовного сина, Речунґпу, практиці Магамудри. Досягнувши певного прозріння від тієї практики, Речунґпа довший час перебував у стані ясної порожнечі. Вийшовши з того стану усвідомлення, Речунґпа подумав «Це спонтанний природний стан свідомості. Чи мій Лама досягнув реалізації вищої за цю?».
Він подався до Міларепи. Та перш, ніж Речунґпа встиг поставити йому питання, Джєцун промовив:
— Сину. Те, що ти, ще зовсім юний, з такою легкістю плекаєш медитацію і хутко долаєш щаблі практики, говорить про твій спадок особистої сили і доброї карми з попередніх життів. Тим не менше, по завершенні ранкової сесії медитації твій помисел «Чи мій Лама досягнув реалізації вищої за цю?» є проявом гордині. Ти маєш сповідатися в цьому й покаятися. Інакше воно перетвориться на перешкоду в твоїй практиці. Зрозумій і пам’ятай, що це був я, твій старуватий духовний батько, хто прояснив тобі достеменні нюанси медитації, що й зробило можливим твоє медитативне прозріння.
І Міларепа заспівав пісню «Розпізнання спонтанної свободи»:
Вклоняюсь Марпі Тлумачу,
найкращому з-поміж людей –
у вищій насолоді
ані на йоту не відходячи
від стану чистої реальності,
мій Лама проявами незліченними
во благо всього сущого не покладає рук.
Пошліть мені та моїм учням
благословіння досвіду глибокого.Уважно слухай, сину мій Речунґпо.
Осмисли все ретельно, Дордже Драк.
Мій юний друже, медитуй
над тим, що ти осмислиш.
На досвіді своєму випробуй
Те, що я повім.Крок перший
на шляху просвітлення –
осмислення того, як то нелегко
здобути рідкісний цей шанс
життя в людському тілі
і в людських умовах.Потім осмислюй смерть і непостійність.
Замислися над тим,
що смерті час непевний
настати може в будь-який момент.
Чи це нормально гайнувати час?Обдумай потім карму,
процес причин і наслідків.
Життя своє переглядай –
як твої недобрі
помисли, слова і дії
призводять до страждань,
а добрі творять добру силу.Після цього думай про страждання
в усіх шести світах самсари.Для захисту
від тих страждань
й заради звільнення
із замкненого кола
шести сфер ілюзій,
бери Притулок в тих,
хто цілком ілюзії здолав –
це є духовний Майстер
і Три Дорогоцінності.Бери Притулок, зрощуй благо,
із себе нечестивість викорінюй,
і офіруй семи-аспектну службу.Позбутися невідання не зможеш,
яке ув’язнює в самсарі,
якщо не розпізнаєш
справжнє своє єство.Якщо направду прагнеш
свою пізнати суть
і в ній стабільно бути,
мантрою у сто складів*
затьмарення свої
й погану карму очищай,
манда́лу* офіруй
і накопичуй два надбання блага.Потому Ґуру-йоґу практикуй,
і від усього серця
молися па́лко й щиро
до свого корінного Лами
та його Роду Передачі.
Свою свідомість возз’єднавши
з просвітленою Майстра,
практикуй щаблі
медитації вмиротворення.Переходь у практиці шаматхи
від початкової стабілізації уваги
до все глибших і чіткіших
станів зосередження.Природний стан свідомості –
це корінь: він просто виглядає,
та досягнути його важко.Після аналізу,
що в слуханні й осмисленні,
увагу зосередивши на дійсності,
ти зрій у корінь;
це усвідомлення пробуджує
й дає свободу:
виглядає важко,
а досягнути його просто.Цього навчитись слід
в досвідченого Вчителя.
Те, що ти зазнав у медитації,
спровокувало в тобі думку
«А чи мій Лама досягнув
Реалізації вищої за цю?»
Мій сину, така думка –
то лише наслідок
нестачі вивчення і браку досвіду.Якби такі пережиття від медитації
вершиною реалізації були,
тоді би всі буддійські вчення,
що браму одкривають
до глибших станів усвідомлення,
були би просто маячнею.Сходження щаблями Дгарми –
так само, як вивчати мову:
чи міг би ти читати,
якби знав тільки першу літеру?
Аби навчитися читати,
найперше вивчи всю абетку.
Подібним чином, якщо прагнеш
ти справді просвітлитися,
в процесі вивчення,
осмислення і медитації
очистись від затьмарень,
заслуги накопичуй
і тренуйся в обох аспектах медитації –
умиротворення-стабілізації
й глибокого видіння.Твоє сьогоднішнє «ося́яння» –
це лиш прояв глибокого зосередження,
один з аспектів практики шаматхи –
річ засаднича.
Розпізнавай це таким чином:На цьому початковому етапі
стабілізація ментальна,
без зрушення уваги
від об’єкту зосередження,
є засобом зупинення
плину концепцій;
це зветься «вмиротворення».
Це зосередження
є кількох видів:Цього ранку твоє
пережиття «реалізації»
було цим видом зосередження,
що зветься
«Умиротворення, що ясність проявляє».
Воно безпосередній прояв
стабільності ментальної.
Проте є й глибші, тонші рівні
стабілізації свідомості
і зосередження уваги.Чимало нині «медитації знавців»
вважають, що, мовляв,
стабілізація свідомості –
то медитація «умиротворення»,
а ясність усвідомлення –
то медитація «глибокого прозріння».
Так вважати – глупота.Енергія, виразність, ясність,
яскравість, чистота
незрушного умиротворення
є природна ясність медитації шаматха.Cтабілізуючи увагу так,
збирай нектар глибоких настанов.
Уважно вслухайся і вивчай,
чого тебе навчає
досвідчений твій Лама.
А практикою всього життя
поєднуй зосередження, шаматха
й осмислення глибоке, віпаш’яна.Ти співчуття і порожнечу
поєднуй вміло.
Із чистим наміром,
що співчуттям-любов’ю
націлений на просвітлі́ння
заради всіх істот,
і з усвідомленням просторим,
яке не губиться ні в чому,
молися й медитуй
невтомно, наполегливо.Із ясним розумінням
ключів до брами медитації,
крокуючи щаблями шляху,
невпинному, як течія ріки,
верши́тимеш дороговкази шляху.Тоді тобі розкриється чимало
рівнів усвідомлення,
а поверхневі слої явищ
ти сприйматимеш,
як гру ілюзій, сновидіння;
процес ж взаємної залежності –
як внутрішню динаміку
енергій всього сущого.
Тоді воістину й побачиш,
що все взаємобутнє і порожнє –
без жодного коріння,
без само-сущої самості,
без жодної реальної основи.Тоді направду й осягнеш,
що в своїй суті
всі істоти – будди,
усі без винятку
безмежну й невимовну
буддову природу мають.
Тоді ти зрозумієш,
що навіть понять
«самсара» і «нірвана»
насправді не існує.Таке осягнення природи справжньої
зветься справжнім розумінням.Різні прояви і стани
односкерованого зосередження –
то просто є переживання медитації.
Коли вони призводять
до конфротації з метою –
це проблиски реалізації.
Коли ж реалізацію удійсниш
справжню ту,
яка воістину порожня –
вповні вільна від рутин
концепцій-ототожнень, –
я покажу тобі, мій сину,
приклад того,
як воно є…
І Міларепа, як ні в чому не бувало, стугонув кулаком у порожній простір перед собою, витворивши такий звук, немов би ударив об щось тверде. Потім, хльоснувши долонею об кам’яну скелю обабіч себе, він залишив у ній чіткий і глибокий відбиток своєї долоні, немов на сирій глині. Той відбиток Джєцунової руки й досі є на тому камені в печері.
Речунґпа ж, своєю чергою, зосередився, ввійшов у глибокий стан, як він думав, «справжньої природи ума», який він звідав цього ранку, і в тому стані уперіщив рукою об скелю, при цьому не витворивши нічого, крім різкого болю в своїй руці. Ошелешений, охоплений почуттями сорому за своє зазнайство й великої пошани до Міларепи, він вклонився Джєцунові та, стуливши долоні молитовно біля серця, заспівав:
Вам уклін і слава,
Мій Ламо дорогий.
Ви, Вчителю, працюєте
На благо всіх істот.Внаслідок дещиці блага
З минулих своїх життів,
Я, Речунґ Дорже Дракпа,
Зустрів Вас, Майстре мій.Милосердно і терпляче Ви
Навчаєте мене святої Дгарми,
Глибокі настанови
З підготовчих практик,
Що розчищають перешкоди
Й творять благодать.Сьогодні вранці я спромігся
До певної стабільності уваги
В намаганні освоїти основу
Шаматхи й віпаш’яни,
Й мені здалося,
Що той глибокий стан
І є вершина медитації.
І так я, недотепа, возгордився.Ви ж, Майстре, читаєте думки,
У недосвідченому розумі моєму,
Як у відкритій книзі.
Немов із катапульти, своєю
Мовою благословенною
Ви вразили мене й пожбурили
З вершин моєї пихи.Ви витягли мене
З болота мого чванства,
Багно зазнайства змили з мене,
І променями милосердя
Імлу невідання розвіяли,
Розкривши, наче на долоні,
Сум’ятливий мій розум.Не знаю, як Вам відплатити
За Вашу доброту,
З якою Ви ввели мене
В свідомості природу.
Аби віддячити,
Вам офірую свої тіло,
Мову й ум,
І практикувати буду так,
Як Ви накажете.О Майстре дорогий,
Згляньтесь милосердно наді мною!
Обережіть мене своєю добротою!
Як тінь за тілом слідує,
Хай завжди буду з Вами.
Тоді великий Джєцун промовив:
— Отож бо й воно, мій сину. Сущі істоти шести сфер є в полоні невідання; прив’язуючись до ілюзій, вони самі збивають себе з пантелику. В чому, по-суті, полягає їхнє замішання? Вони сприймають як окреме те, що не є окреме, вони сприймають як само-суще те, що існує не саме по собі, а є взаємо-залежне з усім іншим, вони вважають за справжнє те, що не є таким. Через цю помилковість сприйняття, істоти носяться, безпорадні, хвилями океану самсари, гонимі вітрами своєї карми.
Я поясню тобі цей плин зі середини, – продовжив Джєцун. – Істоти блукають зачарованими колами самсари через дванадцять причинно-наслідкових ланок взаємозалежного виникання*. Найпершою ланкою в цьому процесі є невідання, себто неусвідомлення справжньої суті явищ і подій нашого життя. Таке неусвідомлення – первинна умова синтезу елементів самсарного існування. Цей процес включає в собі, крім інших ланок взаємозалежності, також неминучі страждання народжень, старіння, хвороб і смерті, з подальшим новим перенародженням і так далі коловоротом самсари.
Позаяк, цей процес можна виправити й, далебі, звільнитися з коловороту непорозумінь і мук. Для цього й слугує практика Буддової Дгарми.
Найпершим у практиці Дгарми має бути осмислення й розуміння того, наскільки то рідкісно й важко отримати шанс людського життя з його потенціалом і умовами; потім – осмислення того, що такі можливості й привілеї людських умов стаються лише раз на сто перенароджень; вони, як і все інше, проминальні. Потім необхідно споглядати й осмислювати непостійність усього, зокрема, що смерть є неминуча й непередбачувана, її час непевний. Мусиш добре замислитись над фактом того, що не знаєш, де перенародишся після смерті. Оскільки ми залежимо від наслідків того, що думаємо, мовимо і робимо, то конче необхідно споглядати й осмислювати також карму – причинно-наслідкову динаміку наших думок, емоцій, слів і дій.
В силу своєї недоброї карми більшість істот народжуються в нижчих світах. Ті сфери є воістину злощасні, проте навіть і вищі світи є зрештою стражданням за природою своєю. Необхідно ретельно осмислювати і зрозуміти загальні та специфічні хиби самсари і страждання в ній.
Спеціальним Притулком для захисту від хиб і мук самсари є Три Дорогоцінності: перше, дорогоцінний досконалий Той, Хто Цілком Пробудився – Будда, який своєю особистою свободою від самсари здатний провадити істот до просвітлення; друге, дорогоцінні настанови Пробудженості – Дгарма глибоких учень, святих текстів, звільнення від страждань як реалізації тих учень, і шлях, який веде до цього; третє, дорогоцінна спільнота Пробуджених і тих, хто йде шляхом Пробудження – Санґха духовних воїнів, бодгісатв: вони, покладаючися на перші дві Дорогоцінності, плекають шляхетний чин подвижництва на благо всіх істот, стан чистого наміру бодгічітти – намір просвітлитися не лише задля власного спасіння, а перш за все заради допомоги всім сущим.
В основі Трьох Дорогоцінностей є духовний Майстер, Лама. Він учитель, що передає святу Дгарму, провідник до свободи від самсари, він веде до Саду Звільнення, він лікар, що зцілює від недугів трьох отрут, він є ліки, що розчиняють катаракту невідання, дзеркало, що чітко відображує те, що корисне і що некорисне для розвитку, перлина, що сповнює сокровенні бажання й наділяє всіма вищими і звичайними силами. Зокрема, він справжній – духовний – товариш, доброта якого незрівня́нна.
І Міларепа заспівав:
Лама є Будда, Лама є Дгарма,
Лама також – то Громада свята.
Духовний Учитель – корінь усього.Великий Майстер Наропа сказав:
«До того, як постав Учитель,
Навіть понятя «будда» не було».І навіть сонмища божеств
За тисячі еонів
Всі покладались на
Просвітлених Майстрів.У всіх святих писаннях сказано,
що Вчитель уособлює Триратну.
— Тож, – продовжив Міла, – брати Притулок у духовному Майстрові й у Триратні є наріжним каменем усієї справжньої Дгарми.
Потім, усвідомлюючи те, що самсара є в’язницею, зрозумій, що всі ув’язнені в ній істоти є нашими батьками – вони давали нам життя і дбали за нас впродовж незліченної кількості життів від часів, що без початку. З любов’ю і співчуттям до них, затягнутих у вирі самсари, викохуй бодгічітту – свідомість пробудження й чистий намір просвітлитися заради того, аби допомагати всім істотам таки пробудитися.
Потім загнуздай велику хвилю практик, що націлені на просвітління: три основні практики шляху, чотири безмежності бодгічітти, і шість параміт. Таким чином накопичуй два види надбань і очищуйся від обох видів затьмарень.
Зокрема, що стосується шести позамежних досконалень: щедрість, етична дисципліна й терпіння – це засоби, що накопичують надбання блага; зосередження і мудрість – засоби, що накопичують надбання мудрості. Ентузіазм зусилля інтенсифікує та посилює обидва види засобів. Найвища, позамежна мудрість – це буддова природа – справжня природа нашої свідомості. Той, хто прагне розкрити й реалізувати її, має добряче постаратися в практиці цих умілих засобів.
Взявши Притулок, під проводом кваліфікованого Лами учні – вони ж бо вмістилища Вчення – мають розвивати в собі бодгічітту й накопичувати надбання блага й мудрості, зокрема офірою семи-аспектної служби і практиками ґуру-йоґи, офірою мандали, молитвами й таке інше. Аби очиститися від заблокувань і від поганої карми, треба медитувати Ваджрасатву й промовляти його мантру.
Практикувати ці засадничі методи Дгарми треба багато місяців і навіть років – старанно, наполегливо, доки не з’являться вагомі знаки зрушення і розвитку. І навіть після того, як такі знаки проявляться, все одно надалі муситимеш досягати спонтанне зосередження поступовим процесом дедалі більших і глибших рівнів реалізації, підґрунтям яких є бодгічітта і накопичення блага.
Назагал, початківці досягають ментальної стабілізації поступово: спочатку їхній плин думок – як гірський потік, наче водоспад. Що більше розум заспокоюється, зосереджується і стабілізується, зокрема в медитації вмиротворення (шаматха), то більше увага набирає здатності щораз глибше й триваліше зосереджуватися на об’єкті медитації. Це називається ментальною стабілізацією. Це основа для подальших рівнів медитації. Без ментальної стабілізації немає поступу в практиці Дгарми. Якщо в такому стані зосередження практикуючий заглиблений у стан відсутності думок, однак при цьому не є виразно свідомий, це називається затьмарене вмиротворення. В такому стані є хвилі збудження і летаргії, всуміш із шаблонами мислення та опису того, що постає в сприйнятті.
Виразність, осяйність, оголеність, чистота, чіткість, ясність і усвідомленість у стані природного зосередження ума на будь-чому, до чого скеровуєш увагу, є просто рисами природного світла вмиротворення. Деякі з тих, хто практикує медитацію, вважають, що таке природне зосередження ума в стані без думок і є вмиротворенням (шаматха), а ментальна ясність і усвідомленість цього стану є глибоким прозрінням (віпаш’яна). Такі «знавці» не розуміють різниці між зосередженням і мудрістю.
В чому полягає ця різниця? Я вже пояснив зосередження, що містить у собі вмиротворення. А мудрість, що містить у собі глибоке прозріння, розвивають таким от чином:
Так звана сфокусовуюча медитація – це аналітична медитація, в якій повторно, з різних сторін, осмислюєш хибні припущення, що можуть поставати в процесі слухання й осмислення вчень Учителя. Таку аналітичну медитацію конче необхідно поєднувати з попередньо розвиненим зосередженням умиротворення. Мета такого медитативного аналізу полягає в тому, щоб глибоко – всім єством, а не лише інтелектом – розуміти справжню природу того, що є. Різні ментальні стани та «незвичайні» прояви, які можуть ставатися в свідомості, що зосереджена в адекватному розумінні справжньої природи, і що стабілізована в стані правильного – виразно свідомого – вмиротворення, є знаками розвитку. З таким досвідом практики, безпосереднє актуальне задіяння мети, якою є природний стан, є початком справжньої реалізації. А для цього, хлопче, тобі ще треба добряче попрацювати.
Отож, основою є віра, підмогою – енергійні зусилля, протиотрутою – надбання блага й очищення від затьмарень, безпосередньою причиною є сполучення методу й мудрості, другорядною причиною – практика шляхів «накопичення» і «застосування». Коли в силу цього стаєш на шлях «видіння», воно стає безпосереднім переживанням мудрості глибокого прозріння. Так навчав чудовий Марпа. Процеси шляхів «видіння» й «медитації», а також щомиттєвої спонтанної Магамудри, я розтлумачу тобі, сину, коли на це прийде час у твоєму розвитку.
І Міла заспівав:
Вклоняюсь Марпі Чудотворцю, Найкращому з-поміж людей! Сами́й лиш Його вигляд Віру викликає; Його могутній голос Пробуджує свідомість; Його ум виразно сприймає Вільну від концепцій позамежність. Вклоняюся до Ваших ніг, Марпо Перекладачу, Незрівнянний праведник з Лодраку, Безмежно добрий Вчителю, Майстерний тлумачу, наділений Великим милосердям. Вклоняюся до Ваших ніг, О витончений знавцю мов, Із оком мудрості всевідання, Співчутливо милосердний, Здатний дарувати Істинний Притулок. Я й усі мої теперішні Й прийдешні учні, Послідовники Вашого Роду Передачі, Спраглі дару благословінь Від Вас для доброї практики. Молю вас, Майстре мій – Згляньтеся над нами Очима й серцем Співчуття та мудрості! Батьку, з Вашого палацу Чистої реальності Полиньте до нас На крилах любові! Благословіть наші тіла Своїм тілом. Благословіть наші мови Своєю мовою. Благословіть наші уми Своїм умом. Отче, Вас молю – благословіть!
Під впливом благословінь Міларепи та його Роду Передачі, закладених Джєцуном у вче́ння й пісні́, свідомість Речунґпи осяялася прозрінням гарної сили, яке перевершило його попередню «реалізацію». Він подвоїв свої зусилля в практиці Дгарми і мав поступ у своєму духовному розвиткові.
