17. Горлиці

Намо Ґуру! Вчителю слава!
За вказівкою свого Їдама, Міларепа подався зі “Сніжного Келиха” назад до Тибету. Прибувши до Кутанґу, він оселився в одній із печер і практикував там Магамудру.

Одного дня до Міларепи залетіла горлиця. Вона кивнула головою, мовляв “добридень”, вклонилася Джєцунові й кілька разів обійшла його колом. Міларепі спало на думку, що таким чином місцеві духи запрошують його до себе, й послідував за голубкою. Вони піднялися на гору. Там горлиця підвела його до купки білого рису. Пташка дзьобнула рис і принесла в клюві кілька зернин Міларепі. Втішений, Джєцун вибухнув піснею “Насолода спонтанності”:

Марпо з Лодраку,
мій Ламо чудовий!
Молюся за те, щоб ніколи
не бути окремо від Вас.

Ах, відрада – возз’єднання
свого серця з серцем Майстра!
Всі з’яви – з природи ума.
Розпізнаючи суть свідомості,
розслабляюсь в недуальності.
Всі “низькі” та “вищі” погляди
виразне усвідомлення
плавить у єдиний смак.
Так палає насолода
Погляду спонтанного!

Ах, відрада – запізнання
природного стану єства!
Суть його – єднання
порожнечі і ясно́го світла.
Медитуючи осяйну порожнечу,
розслабляюсь в недуальності.
Всі “вдалі” та “невдалі” медитації
виразне усвідомлення
плавить у єдиний смак.
Так палає насолода
медитації спонтанної!

Ах, відрада – розчинять
у всеоснову*
шість свідомостей чуття*
із їхніми об’єктами*!
Той, хто сприймає,
і те, що сприймається,
не є окремо – розчиняються.
Не слідуючи за думками,
розслабляюсь в недуальності.
Всі дії, “правильні” й “неправильні”,
виразне усвідомлення
плавить у єдиний смак.
Так палає насолода
спонтанних діянь!

Ах, відрада – зазнавати
порожнечу сфери істини,
що сяє світлом сфери насолоди
і променіє з’яви сфери проявів.
Хоч би що ставалося,
все трансформую
в чисте світло порожнечі.
Всі “приємні” й “неприємні” з’яви,
виразне усвідомлення
плавить у єдиний смак.
Так палає насолода
спонтанного пробудження!

До горлиці підлетіло семеро інших голубок. Вони наблизилися до Міларепи, вклонилися йому й багато разів обійшли його колом.
— Хто ви і звідкіля? – звернувся до них Міларепа.

Одразу горлиці перетворилися на прекрасних богинь. Одна з них відповіла:
— Ми з Небесного Раю. Зачудовані твоїм подвижництвом, ми спустилися в цей світ, аби почути Дгарму з твоїх вуст.
— А навіщо ви прийняли подобу голубів? – запитав Міларепа.
— Ти, Джєцуне, великий йоґін, ні до чого не прив’язаний. Нам це відомо, з Небес ми чимало спостерігали за тобою. Cюди ж ми заявилися, аби отримати від тебе Дгарму й запросити тебе до Раю. Та щоб не спокушати звичайних людей своєю небесною вродою, ми змушені перетворитися на пташок. Міларепо, ми тебе не просто просимо, а ревно благаємо – полиш цей грішний світ, він завдав тобі стільки страждань! Ти вдосталь тут нагарувався й натворив добра. Полетімо з нами до Небесного Раю. Там ти навчатимеш нас Дгармі, а ми служитимемо тобі так, як забажаєш. Щастю й насолодам там немає меж.
— Хоч би що було чи не було на Небесі, – відповів їм Міларепа, – я до останнього лишатимуся в цьому “грішному” світі, аби працювати тут заради всіх стражденних. Робо́ти тут сила-силенна. До того ж, на жодні Небеса не можна покладатися. Хоч би який Рай був прекрасний і божественний, все одно то частина круговерті самсари; хоч і вища, втім та сфера, як і все інше проявне, є обумовлена і зрештою непостійна. Життя в Раю, хай би яке воно видавалося чудове, не є справжнім духовним звільненням. Вище просвітлення, якому Будда навчав і яке Він проявив на власному прикладі, сягає за межі навіть найвитонченіших божественних сфер. Послухайте, янголи:

вклоняюся до ніг Марпи Тлумача.
Отче-Ламо, Вас благаю –
благословіть на те, аби наскрізь
узріти омани самсари.

ви, п’ятеро богинь,
офірували мені рис –
чудова підтримка для медитації;
він зміцнить це виснажене тіло.
із вдячності за ваш дарунок
заспіваю вам дгармічну пісню.
прислухайтеся, ангели.

навіть у найвищому раю,
у найтоншій сфері, що безформна,
життя вічно не триває.
навіть там,
хоч і возвишені й божественні,
а втім ілюзії.

далебі, райські квіти є прекрасні.
так, райські плоди напрочуд смачні.
звісно, ви, райські діви,
сліпучо вродливі.
так, насолоди райські –
то щось неймовірне.
та воно все проминальне.
хоч і божественне –
то все одно самсара:
її крутіж
як здіймає вгору,
так і вниз кида́є.

хоч би які були в раю
несусвіте́нні насолоди
й возвишені стани ума,
насправді воно –
як міраж у пустелі,
приємна галюцинація,
ба більше – то причина-карма
поневірянь майбутніх
в нижчих сферах!

мислячи про те, які
в усіх світах страждання та ілюзії,
від болю мені серце крається –
о як хитрунка-самсара
замилює очі
й окручує різних істот!
хто це уважно медитує,
в того зречення
спонтанно виникає.

якщо прозрієте цю істину,
захочете воістину звільнитись
із самсари.

не до самсарних богів моліться,
і не служіть самсарній дгармі,
хоч би якою “райською” вона була!

наверніться до Дгарми позамежної;
намі́рившися слідувати їй,
беріть Притулок ви у Тих,
хто самсару цілком подолав –
у Трьох Дорогоцінностей.

усіх, без винятку, істот
усіх сфер самсари –
і янголів раю, і чортів пекельних,
і богів, і духів, і людей, і звірів –
сприймайте як таких, що були
вашими матерями.
зрозумійте ясно –
ви заборгували їм чуйність і любов!
у своєму затишку на Небесах
не відвертайтеся
від болю тих, хто потерпає
в інших світах!

помагайте бідним,
пітримуйте знедолених,
полегшуйте страждання тих,
хто є згорьований.
а Вчителю служіть
вірою і правдою.

бачте своє тіло, як буддове тіло.
чуйте свою мову,
як буддову мантру.
медитуйте думки свої й емоції
як чисте світло
мудрості спів-постаючої.
опановуйте свій розум і дивіться
в суть того, що є.

добру силу від роботи над собою
присвячуйте на благо всіх істот.
і завжди пам’ятайте, що смерть
настати може в будь-який момент,
навіть для вас, о боги й ангели.

Богині промовили:
— Майстре, Ви маєте рацію. Навіть у раю ми не завжди вільні від бажань та ілюзій. Як нам дати цьому раду?

На це Міларепа заспівав:

Уклін Вам, Ламо Марпо!
Ви, янголи, захотіли дійсно
Від ілюзій пробудитися?
Тож робіть наступне:

Плекайте зосередження
і самоусвідомлення.
Зречення від суєти і зайвих справ
хай буде вам
нетлінною окра́сою.

Тренуйте в собі силу уважності:
спогляданням-усвідомленням
своїх думок, слів і дій –
повсякчас усюди –
опановуйте свої розум, мову й тіло.

Коли зазнаєте труднощів,
що збурюють неспокій у розумі,
уважно споглядайте свої реакції.
Нагадуйте собі: “небезпека злості
виникає зсередини.”

Коли виникає спокуса збагачення,
що викликає бажання в розумі,
уважно споглядайте свої реакції.
Нагадуйте собі: “ізсередини –
небезпека захланності”.

Коли до вух вам долинають
обра́зи, наговір, дошкульна мова,
уважно споглядайте свої реакції.
Нагадуйте собі: “ ізсередини –
небезпека вразливості.”

Коли спілкуєтесь ви з іншими,
нічого не очікуйте,
не буде і розчарувань.
Уважно споглядайте свої реакції.
Нагадуйте собі: “ізсередини –
небезпека невідання”.

Коли вам догоджають і хваля́ть вас,
коли обожнюють і роблять вам офіри,
уважно споглядайте свої реакції.
Нагадуйте собі: “ізсередини –
небезпека гордині.”

Плекайте усвідомлення
за будь-яких обставин.
У повторних спробах так робити
ви пересвідчитесь у тому,
наскільки ви залежні
від несвідомих імпульсів
і зовнішніх обставин.
Та пробудитись таки можна –
для цього й є Буддова Дгарма.

Усвідомлені думки, слова і дії
стають паливом вогня пробудження.
Медитуйте простір-порожнечу,
що в відкритім яснім усвідомленні.

Бачачи, як інші
через невідання своє страждають,
дайте співчуттю розкритися.
Пам’ятайте: суть усіх і всього –
буддова природа:
призвичайтесь до неї невтомно –
медитуйте її повсякчас.

Всі ви – і боги, і ангели, й демони,
Й люди, і звірі – будьте щасливі!
Пробудіться зі стану невідання!
Практикуйте Буддову Дгарму!

Втішені, ангели перетворилися в горлиць і полетіли до Небес. А Міларепа з’їв офірований йому рис і подався далі.

Ліцензія Creative Commons