Намо Ґуру! Вчителю слава!
Якось Джєцун Міларепа мандрував із Речунґпою на північному боці ріки Цанґпо. Забрівши до місцевості Со, вони надибали табір кочовиків і подалися туди прохати подаяння. Один із пастухів докорив їм:
— І вам, добродії, не соромно отак жебрати собі їжу? Знаєте що, я дам вам торбу, аби від усіх у нашому таборі ви назбирали собі харчів хоч би на кілька днів наперед. Господи, ви ж не маєте навіть нормального одягу, щоб пристойно бути серед людей!
Відтак у відповідь Джєцун заспівав:
Дорогоцінний Спасителю істот,
воссядьте на верхівці голів наших
і не обділяючи увагою своєю,
дозвольте благості
падати дощем.
Тендітним тонким диханням
життя це від наступного відділене.
Чи ви достоту знаєте,
з якого боку
між життям і смертю
опинитеся завтра?
Навіщо пнутися із себе
у спробах надурити смерть
планами цього життя?
Зібралися ви жити вічно?
Гаразд, щасти вам
З маревом таким.
Та я добре відаю,
що померти можу
в будь-який момент.
Тому й не запасаюся
ні торбою, ні їжею.
Я маю на собі лише
накидку із бавовни,
і поїдаю те, що мені дають.
Як не дають нічого,
я все одно вдоволений.
Моя пожи́ва – аскези їжа.
Так робив усе життя,
так чинитиму й надалі.
Мені не треба ваша торба,
шановний благодарю.
У кочовика зародилася віра. Вшанувавши Міларепу, він сказав йому:
— Ламо, я не маю вам на офіру жодного бавовняного одягу, який не був би вже добряче поношений. Натомість, прийміть будь-ласка цю накидку зі зваляної вовни. Вона зігріє вас.
У відповідь Міларепа заспівав:
недугами неусвідомлення гонима,
і діями, що зроджені невіданням,
свідомість ця,
оголена й несубстанційна,
блукає лабіринтами
шести світів-фантазм.
оманами гіпнотизована,
вона пірнає у самсару –
в коловорот народжень-з’яв,
смертей-зникань
і посмертного бардо.а там її урізнобі́ч кидають
бажань неситих хвилі,
і пропікає наскрізь
відрази полум’я,
морок байдужості
її там щільно огортає.
з верхів гордині
вона в безодню падає.
крижаний вітер заздрості
збиває її з ніг.
прив’язаність до «я»
вкида її у трясовину
мук і непорозумінь.деручися скелями
бардо і сновидінь, свідомість
зривається у прірву
низьких інстинктів
та емоцій кепських,
і течією
недобрих дій її несе.вертячися й обпікаючись
хибними ідеями про те,
що є й чого немає,
вона за відпочинок має
забуття того,
що є нагальне.
як зомбі несвідоме,
тиняється вона по колу,
заблудла у бардо
від смерті до народження
і від народження до смерті.
нещадні вітри карми
шматують її врізнобіч.її чотири елементи
супроти неї повстають:
землі природа
розчиняється в воді,
повітря-простір –
у вогні.в тенетах
страхітливих відчуттів
вона безтямно б’ється,
її сум’яття сковує
й ляка́ невідворотність
кармічної розплати
за власні її дії.у Лами, що володіє
силою благословінь,
прохайте настанови Дгарми,
вони до звільнення провадять
від цих гірких плодів
недобрих помислів, мови і дій.сумлінно практикуючи,
як Лама вас навчав,
узрійте свою сутністну природу,
пізнайте суть народження, смерті і бардо!
висотайте суть
бардо народжень і життя!
порвіть мішок брехні
посмертності та сновидінь!
рішуче розгорніть
навспак усі ілюзії!
відкиньте геть
прив’язаність до «я»!
і не чіпляйтеся за те,
що постає в свідомості!
у суть її вдивляйтеся!
пізнайте свій природний стан,
дозвольте проявитись
сіяючому усвідомленню
того, що є насправді!
розслабтесь в усвідомленні
суттєвого єства!туммо вогненна насолода
палає в моїм тілі,
тому мені в тонкій хламиді
є комфортно
навіть у засніжених горах.
я їм пожи́ву
зосередження стабільного
й есенцію кропиви і камінців.
гамую свою спрагу
нектаром бодгічітти;
а часом застосовую
також і сечу.вряди-годи я прохаю
бесторонньо подаяння,
зовсім небагато, чим даю
нагоду доброчинцям,
які актом милостині
творять надбання блага.
радісний, втішаюся
нетлінними набутками
вдоволеного духу.
горюю лиш за друзями,
котрі загрузли
в тліні самсари.
вільний, вільний,
я без жодної мети
блукаю в дичині.зимую у затворі
в засніжених горах;
там бавовняна хламида
ласкає мене вогнем.
а літом насолоджуюсь
у сонячних долинах;
там ця хламида
свіжить мене прохолодою.
весною я відпочиваю
на урвищах скелястих;
там ця хламида
м’яка мені, як шовк.
а восени йду до людей
прохати подаянь;
там моя хламида
легка мені, як пір’я.чи є ще який йоґін
щасли́віший, ніж я?
І з цими словами Міла повернув благодійникові його накидку зі зваляної вовни. Вражені, всі присутні попрохали в Джєцуна вчень Дгарми. А той благодійний чолов’яга зрікся своїх світських справ і пішов за Міларепою. Згодом, стабільно зійшовши на шлях практики, він став чудовим йоґіном.
Переправившись на другий бік ріки Цанґпо, Міларепа з Речунґпою подалися на південь, мандруючи пасовищами та угіддями Мару. В одному поселенні в них попрохали буддійських учень, тож вони зупинилися там на кілька днів, навчаючи поселян Дгармі. Після цього вони помандрували місцевістю Тра-Рум. Там вони переночували в покинутій халупі й рано вранці подалися далі. По дорозі вони зустріли жінку, яка несла дзбан води. Міларепа схопив край її хустини і сказав жіночці:
— Кралю чорноброва! Нагодуй нас, мандрівних йоґінів, сніданком!
— Нічого собі! Ви подивіться на них! – скрикнула вона і вирвала свою хустину з Міларепиних рук. – Ну й жадучі ж ви йоґіни! І звідки ви такі взялися, так хапати мене й ні сіло ні впало вимагати аби я наповнила вам шлунки. То ви, гожі чоловіки, мали б за мій, слабкої жінки, шлунок потурбуватися! Б’юся об заклад, ви десь маєте власне господарство – забирайтеся туди, попрацюйте на себе, і вами ж зароблене споживайте собі досхочу. Ви ж маєте людське тіло, так само як і я.
У відповідь Міларепа заспівав «Розрізнення подібного»:
Ясну й порожню
Свідомості природу
Порівнюють із простором.
Проте, це порівня́ння
Не цілком доречне –
Хоча свідомість
Порожня і безмежна,
Вона втім усвідомлює,
А простір, теж порожній,
Не має усвідомлення.
Вони тотожні
Своїм безмежжям порожнечі,
Але насправді
Не одне і те ж.
Ясну й порожню
Свідомості природу
Порівнюють із місяцем та сонцем.
Проте, це порівняння
Не цілком доречне –
Свідомість є осяйна
І не матеріальна,
А сонце й місяць
Також сяють,
Однак вони - матерія.
Вони тотожні
Осяйністю своєю,
Але насправді
Не одне і те ж.
Ясну й порожню
Свідомості природу
Порівнюють з горою.
Проте, це порівняння
Не цілком доречне –
Адже свідомість
Не створена ні з чого,
Гора ж складається із атомів.
Вони тотожні
В незмінності своїй,
Але насправді
Не одне і те ж.
Ясну й порожню
Свідомості природу
Порівнюють з рікою.
Проте, це порівняння
Не цілком доречне –
Свідомість
Не створена ні з чого,
Ріка ж складається з води.
Вони тотожні
За плинністю своєю,
Але насправді
Не одне і те ж.
Ясну й порожню
Свідомості природу
Порівнюєш однаково
Твою й мою?
Проте, це порівняння
Не цілком доречне –
На відміну від моєї,
Твоя свідомість
Підвладна марноті:
Ти цілий день
Заради себе і вузького
Кола родичів своїх
Відволікаєшся
На купу справ суєтних,
Вночі ти, наче з перепою,
Впадаєш в забуття.
Ти зранку і до но́чі
Невольниця бажань.
А я, гала́йда-йоґін,
Гартую дух цілодобово
Заради всього сущого,
Невпинно медитую
Чисте світло сутності.
Від ранку і до ночі
Та з ночі до рання
Невпинно і свідомо
Вершу подвижництво
На благо всіх істот.
Тотожні ми у тому,
Що маєм людське тіло,
Але насправді, сестро,
Ми не одне і те ж.
Відчувши сильну віру до Міларепи, та жінка запросила його з Речунґпою до себе додому і шанобливо прислуговувала їм. По тому вона втяла собі волосся, взяла собі дгармічне ім’я й, офірувавши Міларепі злиток золота, попрохала в нього настанови з практики Магамудри. Втішений її щирістю й жертовністю, Джєцун повернув їй золото і навчив як медитувати природу свідомості. Й не минуло багато часу, як вона стала чудовою йоґінею.
