Намо Ґуру! Вчителю слава!
Міларепа з Речунґпою медитували у великій печері на Багряній Скелі. Одного ранку Речунґпа підійшов до Міларепи, вклонився йому, став на одне коліно і, стуливши долоні біля серця, заспівав:
Слава Вам, мій Ламо!
Ваше тіло сяє оголене,
Ваша мова – ваджрова музика сфер,
Ваш ум – у чистій сутності.
Я, Речунґпа Дорджє Драк
З північного Ґунґтханґу,
Завдяки запасам блага
Народився в людській формі
І зустрів Вас, мій Ламо.
Натхненний Вашим милосердям
Я розпочав процес глибокий
Торування шляху Дгарми.
Зокрема, я підвизався
В практиці туммо.
Коли в мені проросли
Перші паростки прозріння,
Ви ввели мене
В суттєву природу єства.
Відтоді в мені зародилися
Переконання вищого Погляду
І несхитна віра.
Джєцуне, Ви тоді
Мені повідали:
«Все, що постає в сприйнятті,
Є магічним творивом ума.
Вертайся в суть – до стану
Дійсності одвічної»
І ось що сталося мені:
Із сутністного стану
Ясного усвідомлення
Я відволікся
І підпав під вплив ілюзій.
Іноді мене вражали
Візії землі:
Ями, землетруси, камнепади.
Коли я зосередився
На їхній істинній природі,
Плин свідомості засяяв
Формами золото-сяйними.
Іноді мене вражали
Візії води:
Швидка течія несла мене
В пінисті хвилі океану.
Коли я зосередився
На їхній істинній природі,
Плин свідомості засяяв
Формами синьо-сяйними.
Іноді мене вражали
Візії вогню:
Оточений пломінням,
Я падав у вогонь.
Коли я зосередився
На їхній істинній природі,
Плин свідомості засяяв
Формами червоно-сяйними.
Коли ж мене вражали
Візії повітря,
Мене ніс буревій
У простір темний і пустий.
Там, без жодних
Точок відліку й опори,
Мене пронизав відчай
Тотальної нічогості:
Той нігілізм терпкий
Найважче подолати.
Коли візії такі
Мене вражали,
Я усвідомлення втрачав і збочував
З природного стану свідомості
На манівці концепційного розуму.
Як мені давати цьому раду?
Майстре милосердний, поясніть.
У відповідь Міларепа заспівав:
Шанобливо тілом, мовою
й умом вклоняюся
Майстрові Марпі.
Розбивши кліть моїх ілюзій,
Він провадив мене
шляхом не-ілюзій.
Слухай же, Речунґпо.
Коли зосереджуєшся
на справжній дійсності
вряди-годи постають
галюцинації землі,
також – води, вогню,
повітря й простору.
Через це виникає паніка,
кольори елементів,
що природно сяють
і фантасмагорія явищ,
наче магія.
Тіло є наслідком дій,
накопичених наві́данням
від часів, що без ліку.
Це невідання є розум, який
не усвідомлює і, чіпляючись
за ілюзорну «самість»,
сіє зерна дій невідання
в ґрунт свідомості
основоположної.
Від часів, що без ліку, й донині
ти в таким чином посталих
тілах ілюзорних
блукаєш степом ілюзій,
а він же – безмежний.
Тепер, під впливом
настанов твого Лами,
ум твій ледь було стиснено
й чотири елементи
злегка пронизали
отвори твоїх тонких каналів;
Тож ти й угледів такі явища,
які ти щойно описав.
Це знак лекого відпруження
скручених каналів,
унаслідок чого потоки прани
й білої есенції трохи звільнилися.
Навіщо перейматися
тим маривом?
Воно просто
болісний знак
позитивної практики,
крихта досвіду медитації,
ознака розкриття отвору каналів,
природне сяйво першоелементів.
Ото й усього!
Позаяк, мій Лама вчив про це;
слухай уважно, мій сину,
Його настанову.
Якщо прагнеш пізнати
сутність одвічну,
свідомістю вивчай
природу істинну свідомості
наступним чином:
Справжня природа –
ясна, осяйна і порожня,
як простір вільна від усього.
Вона порожня від усього.
Нема нічого, що зробило б
її об’єктом власного сприйняття.
Це, наприклад, як око
нездатне бачити саме себе,
як простір не може проявити
свою непроявну природу.
Свідомість не може бачити себе –
суб’єкт сприйняття і об’єкт
не є дуальні.
Позаяк, аби узріть свідомість,
вдивляйся в неї
«очима» усвідомлення недуального.
Коли ум-свідомість
споглядаєш і вивчаєш,
вона є наче лампи джгут,
який запалюється лиш
власним сяйвом.
Хоч ця свідомість самосяйна
ясна і вільна від потьмарень,
вона з’являється й зникає
внаслідок причин і наслідків
кожної миті усвідомлення;
її самопізнати можна
лише уважним самоусвідомленням.
Коли недуальне самоусвідомлення –
ясне, блаженне, вільне від думок –
осягає порожнечу,
то пам’ятай, що навіть це пізнання
таким от усвідомленням,
що вільне від двоїстості
суб’єкту і об’єкту,
того, хто пізнає,
і те, що пізнається,
є умовністю.
Знай, що жодні поняття
насправді не існують
ані суб’єктивно, ані об’єктивно,
ані в поєднанні того і другого.
Фундаментальна ця свідомість
у своїй суті – порожнеча.
В ній виразно і ясно осягається
відсутність того, хто осягає
і того, що осяжне;
бачиться відсутність того, хто бачить
і того, що бачене;
знається відсутність того, хто знає
і того, що знане;
сприймається відсутність того,
хто сприймає
і того, що сприймається.
Свої хибні уявлення й конфуз
розтинаючи зсередини
реалізацією, баченням, знанням
і сприйняттям неіснування
жодної точки відліку
й опори в розумі,
звідай, що ті з’яви
є одного смаку
в порожнечі справжнього.
До порожнечі справжнього
немає що додати, і нічого
від неї не відняти.
У ній немає ні нестачі, ані надлишку,
ні з’явлень, ні зникань, ні змін.
Ця свідомості природа
є самосвідома;
хоча і проявляється
як сув’язь-послідовність помилок,
в сутності вона не підлягає
народженню і смерті,
приходу і відходу і мінливості.
В ній нема наповненості,
ані звиродніння,
ні допомоги, ні шкідливості,
ані існування, ані небуття.
Основоположна сутність ця
свідомості-ума
не має ні основи, ані творення,
ані творця, ні жодної умови.
Протягом її тривання
нема нічого, що треба
проясняти в її ефемерних
функціях ментальності.
Насамкінець, вона
не припиняється.
Це напрочуд ясне
розпізнаюче усвідомлення,
невід’ємне від безмежжя простору,
є цілістне у своїй
сутністній природі,
тим не менше проявляється
різними з’явами.
Багато явищ, проте у своїй суті
всі вони – одне;
й ані в тій єдності, ані в розмаїтті
не знайдеш жодної
само-сущої самості,
жодної ідентичності,
що не є умовна.
Відкривши браму
порожнечі ідентичності,
всюдисуще усвідомлення
проникає всюди ясно й виразно,
і при цьому ніде не знаходить
жодної реальної самості.
Від будь-якої
ідентичності й тотожності
воно порожнє.
І хоча в цій порожнечі
одвічній, справжній,
основоположній,
нема нічого само-сущого,
втім плетениця
ілюзій змінноплинних
з’являється й зникає в розумі.
Хоча в умі й стаються
помилки сприйняття,
проте в жодній з них
не знайдеш
жодної основи чи кореня.
Таке прозріння в стан природний
плекай ретельним спогляданням
і чітким усвідомленням.
Отож сьогодні
я дав тобі, сину,
цю батьківську пораду.
Пробудись
у цю суттєву суть,
у Магамудру,
і провадь до цього стану
геть усіх істот.
Шанобливо вислухавши пісню, Речунґпа повернувся до медитації та під впливом Джєцунових настанов і благословінь мав поступ у своїй практиці.
