Намо Ґуру! Вчителю слава!
Намедитувавшися на Багряній Скелі, Міларепа помандрував до Н’янанґу біля Лапчі. Давні благодійники в Н’янанґу втішилися його появі й укотре заходилися вмовляти його, щоб він залишився в них назавжди. Неподалік від села була велика скеля у формі шлунку. На ній росло велетенське дерево, а під ним була печера, яку так і називали, “Шлунок”. Там Міла й осів на якийсь час, і туди за пару днів навідалися сільський учитель Шак’я Ґуна й кілька місцевих добродіїв.
— Джєцуне, – звернулися вони до Міларепи, – відколи ми бачили Вас востаннє, Ви вже багато де побували і медитували. Як Ваша практика? Які Ви мали прозріння?
У відповідь Міларепа заспівав пісню “Моє переконання”:
Вклоняюсь Марпі Тлумачу!
Медитував я у природних скитах
і переконався ось у чому:
По-суті, нічого немає –
реально ніщо ніде не виникає,
ніщо нікуди не зникає.
Звільнившись від двоїстості
“минулих” і “майбутніх” з’яв,
узрів я ілюзорність самсари –
вона мене вже не чіпає.
О так, усім єством переконався
в порожній суті смерті і життя –
мене вони вже не обманять.
По-суті, все є рівнозначне.
Звільнившись від двоїстості
“насолоди” й “болю”,
узрів я ілюзорність всього,
що виника в сприйнятті –
емоції, думки і їхні відображення
мене не задівають.
О так, усім єством переконався
в порожній суті всіх понять –
“так” і “ні”, “бажане” й “небажане”,
мене вже не обманять.
По-суті, все – одне.
Звільнившись від двоїстості
“самсари” і “нірвани”,
узрів я ілюзорність щаблів практики –
мене вони вже не чіпляють.
О так, усім єством переконався
в порожній суті надії і розчарувань –
мене вони вже не обманять.
Благодійники заходилися розпитувати Міларепу про те, що він пережив.
— Друзі, – відповів Міла, – якщо вас це направду цікавить, заспіваю вам про те, що я звідав. Слухайте:
Назовні, збіглися умови:
Мої тато й мама.
Всередині – ала́я*,
Свідомість-всеоснова.
А поміж тим отримав я це тіло –
Людське, дорогоцінне.
Мені ось пощастило
Уникнути народження
У нижчих сферах.
Назовні, звідав я той факт,
Що речі накопичені втрачаються.
Всередині – зречення
Зродилося в мені.
А поміж тим я прагнув святу Дгарму.
Мені ось пощастило
Не загрузну́ти в іграх цього світу.
Назовні, збіглися умови:
Мій Лама і Його реалізація.
Всередині – із запізнання Вчення
Розквітло розуміння.
А поміж тим зродив я віру.
Мені ось пощастило
Не сумніватися
У Майстрові й у Дгармі.
Назовні, істоти всіх самсарних сфер.
Всередині – співвідчування
Їх страждань
І прагнення допомогти їм.
А поміж тим зродив я бодгічітту,
І з нею - досвід медитації.
Мені ось пощастило
Виплекати в серці
Не лі́теплу жалість,
А сильне співчуття.
Назовні, три сфери*
Сяють самозвільнені.
Всередині – спонтанно
Сяє самоусвідомлення.
А поміж тим поглибилась реалізація.
Мені ось пощастило
Пізнати істину - без страху і надії.
Назовні, різні прояви
Й чуттєві насолоди.
Всередині – неототожнення ні з чим
І ні до чого неприв’язаність.
А поміж тим плекаю
“Єдиний смак всього”.
Мені ось пощастило
Ані чіплятись за приємне,
Ні відвертатися від болю.
Назовні, я будував
І руйнував збудоване.
Всередині – звільнився
Від страху і очікувань.
А поміж тим полишив я
Всі розумові схеми.
Мені ось пощастило
Не обманутися дуальністю.
Вчитель Шак’я Ґуна промовив до Міларепи:
— Джєцуне, Ваші практика і особистий приклад надихають. Однак, хоч і знаю Вас чимало часу, я ніколи не отримав від Вас конкретних настанов, а все якісь алегорії, натяки, символи. Прошу Вас, дайте мені посвячення й детальні інструкції. Я хочу практикувати Дгарму, не відкладаючи її на потім.
Втішений, Міларепа зробив так, як прохав сільський учитель, і відіслав його медитувати.
За якийсь час Шак’я Ґуна повернувся до Міларепи з такими питаннями:
— Якщо самсари й нірвани насправді немає, тоді навіщо займатися духовною роботою? Якщо розуму реально немає, навіщо тоді потрібен Учитель? А якщо Вчитель не потрібен, як же тоді навчитися правильно медитувати? Прошу, роз’ясніть це і вкажіть мені істинну природу свідомості.
У відповідь Міларепа заспівав пісню “Природа свідомості”:
По-суті, ніщо не виника реально.
Якщо вам видається,
Що щось насправді є,
Ви досі в полоні ілюзій.По-суті, самсара – не справжня.
Якщо вам видається,
Що в ній щось дійсно є,
Ви досі думками поплутані.По-суті, свідомість нероздільна.
Якщо вам здається,
Що суб’єкт і об’єкти – окремі,
Ви досі в рутині невідання.По-суті, в Ламі – цілістна традиція.
Якщо вигадуєте
Власні засади практики,
Ви досі дурите себе.Дивіться у свідомість так,
Немов би дивитесь у небо.
Як хмари на небі,
Її покривають думки.
Устна настанова Майстра
Розвіє геть хмари думок.Думки і явища усі у своїй суті –
Це чисте світло усвідомлення,
Вами не розпі́знане.
Неусвідомлені, вони
Самсару обертають;
Усвідомлені, вони
Є світлом розуміння,
Що пробуджує.Все, що ви сприймаєте і зазнає́те,
“Назовні” чи “всередині” –
Взаємопостаюче і взаємобутнє,
По-суті є відносне і несхопне,
Як веселка в небі,
Без жодної “остаточної” самості,
Без жодних “само-існуючих” ознак.Порожнє й невимовне,
Воно втім одвічно сяє
Пізнанням-усвідомленням,
Поза межі часу й місця,
Поза умовності уявлень і назв.Справжня природа нашого єства
Сяє, як сонце – невпинно,
Незалежно від емоцій і помислів.
Пізнавши її, ви зазнаєте
Чисту насолоду й чисте світло,
Природну сферу дгармакаї –
Оголену, без жодних меж, порожню,
Вільну від конструкцій розуму,
Необумовлену рутинами
Органів чуття.По-суті, неконцепційна медитація,
Що вводить у неконцепційну
Суть свідомості, така:
Перебувайте в стані
Ви́разно-ясно́го усвідомлення,
Уважно та просто́ро –
Увагою ні за що не чіпляючись,
Не ототожнюючись ні з чим,
Ні в що не забуваючись,
Відкрито, як простір,
Просторо, як небо,
Природно, чисто й без зусиль,
Із глибини розслаблено:
Немов змія, у вузол зв’язана,
Саморозв’язується,
Вузли думок самозвільняються;
Осяйні світлом розпізна́ння,
Рутини та умовності відпру́жаться
В просторе усвідомлення,
Всі виміри зливаються
У недуальну сферу
Тотальної присутності.
О чудо із чудес!
Скінчивши співати, Міларепа продовжив:
— Друже вчителю, не прив’язуйтеся до репутації і чуттєвих насолод. Не вдовольняйтеся самим лише книжним знанням. Добросовістно практикуйте все своє життя і власним прикладом надихайте інших на практику Дгарми.
І Міларепа знову вибухнув піснею:
О мій удатний учню,
Хіба життя не є непевне і оманне?
Хіба комфорт і насолода
Не швидко проминають?
А ваші миттєвості щастя –
Може то дещо як сон?
Чи є в самсарі щастя, що триває?
Злети і падіння, хвала і осуд –
Невже то не порожнєє відлуння?
А суть вашої свідомості –
Хіба вона не є фактично будда?
А будда й дгармакая –
Невже то не одне і те ж?
Ну а дгармакая –
Хіба вона не є єдина дійсність,
Одвічно чиста і порожня,
Поза умовностями
Будь-яких уявлень,
Вільна від будь-яких понять?
Проникшись тим, що маю на увазі,
Ви зрозумієте, що все насправді
Є творивом ментальним:
Всі явища походять зі свідомості,
Що вільна від “вроджених” ознак,
І є від неї невід’ємні.
Тому, щоб пробудитися
Зі сну невідання й нерозпізна́ння,
Ой як же варто день і ніч
Вдивлятися невтомно
В свою свідомість-душу.
Уважно споглядаючи її,
Побачите, як світлом усвідомлення
Думки тануть, розчиняються
В простору неохопність.
Ви побачите, що насправді
Нічого немає
Окремо від порожньої сутності.
Побачите, що насправді
Немає що бачити –
От тоді свідомо й спочивайте
В такому уважному не-баченні!
Суть Магамудри – в цьому!
Я – Магамудра!
Я відкритий простір усвідомлення.
Хіба може простір
За щось зачепитися?
Не чіпляюсь за думки
І не гублюся в ілюзіях з’яв.
Уважне усвідомлення
Увиразнюю і стабілізую,
Ні на чому не фіксуючись.
У моїй практиці немає вже межі
Між “медитацією” і “не-медитацією”.
Все, що виникає –
Невід’ємне від свідомості,
Тому все відкрито усвідомлюю,
Ні між чим не вибираючи –
Не тягнучись за тим, що виникає,
Ні відвертаючись від того:
Не відволікаючись,
Просто й невимушено перебуваю
У відкритій, як простір, присутності,
І все відпружую – дозволяю
Само-звільнятися всьому,
Що постає в сприйнятті.
Запізнав я світло одвічної присутності,
Споглядав невиникання
Й незникання,
Звідав смак глибинної незрушності –
Медитував таковість
Невимовного буття, що
Поза межами всіх уяв і з’яв.
Така є Магамудра:
Вона вища за всі
Концепційні практики,
Вища за візуалізацію Їдама
І промовляння мантри,
Вища за йоґічні методи каналів,
Енергій та есенції,
Вища за тантричну кармамудру
Й вища за людську любов.
Магамудра ж містить їх усі в собі,
А вони без неї – щаблі Магаяни,
Які невідання не викорінюють цілком.
Друже, закарбуйте собі в пам’яті
Суть Магамудри в одному реченні:
“Всі явища – прояви свідомості,
А вона – осяйно-свідома порожнеча”.
Якщо цю суть прозрієте в єстві
Й неустанно її медитуватимете,
То цим ви звершите
Всі інші практики –
І зречення, і етику, любов і бодгічітту,
Візуалізацію, і мантри,
І решту всіх щаблів.
Вони ж бо всі – у Магамудрі,
Якщо ви здатні її практикувати.
Вчитель Шак’я Ґуна медитував згідно з настановами Джєцуна і зродив у собі сутністні прозріння й реалізації. Будучи сумлінним у практиці, він став одним із найближчих духовних синів Міларепи.
