Намо Ґуру! Вчителю слава!
Намедитувавшися на Багряній Скелі, Міларепа помандрував до Н’янанґу біля Лапчі. Давні благодійники в Н’янанґу втішилися його появі й укотре заходилися вмовляти його, щоб він залишився в них назавжди. Неподалік від села була велика скеля у формі шлунку. На ній росло велетенське дерево, а під ним була печера, яку так і називали, “Шлунок”. Там Міла й осів на якийсь час, і туди за пару днів навідалися сільський учитель Шак’я Ґуна й кілька місцевих добродіїв.
— Джєцуне, – звернулися вони до Міларепи, – відколи ми бачили Вас востаннє, Ви вже багато де побували і медитували. Як Ваша практика? Які Ви мали прозріння?
У відповідь Міларепа заспівав пісню “Моє переконання”:
Вклоняюсь Марпі Тлумачу! Медитував я у природних скитах і переконався ось у чому: По-суті, нічого немає – реально ніщо ніде не виникає, ніщо нікуди не зникає. Звільнившись від двоїстості “минулих” і “майбутніх” з’яв, узрів я ілюзорність самсари – вона мене вже не чіпає. О так, усім єством переконався в порожній суті смерті і життя – мене вони вже не обманять. По-суті, все є рівнозначне. Звільнившись від двоїстості “насолоди” й “болю”, узрів я ілюзорність всього, що виника в сприйнятті – емоції, думки і їхні відображення мене не задівають. О так, усім єством переконався в порожній суті всіх понять – “так” і “ні”, “бажане” й “небажане”, мене вже не обманять. По-суті, все – одне. Звільнившись від двоїстості “самсари” і “нірвани”, узрів я ілюзорність щаблів практики – мене вони вже не чіпляють. О так, усім єством переконався в порожній суті надії і розчарувань – мене вони вже не обманять.
Благодійники заходилися розпитувати Міларепу про те, що він пережив.
— Друзі, – відповів Міла, – якщо вас це направду цікавить, заспіваю вам про те, що я звідав. Слухайте:
Назовні, збіглися умови: Мої тато й мама. Всередині – ала́я*, Свідомість-всеоснова. А поміж тим отримав я це тіло – Людське, дорогоцінне. Мені ось пощастило Уникнути народження У нижчих сферах. Назовні, звідав я той факт, Що речі накопичені втрачаються. Всередині – зречення Зродилося в мені. А поміж тим я прагнув святу Дгарму. Мені ось пощастило Не загрузну́ти в іграх цього світу. Назовні, збіглися умови: Мій Лама і Його реалізація. Всередині – із запізнання Вчення Розквітло розуміння. А поміж тим зродив я віру. Мені ось пощастило Не сумніватися У Майстрові й у Дгармі. Назовні, істоти всіх самсарних сфер. Всередині – співвідчування Їх страждань І прагнення допомогти їм. А поміж тим зродив я бодгічітту, І з нею - досвід медитації. Мені ось пощастило Виплекати в серці Не лі́теплу жалість, А сильне співчуття. Назовні, три сфери* Сяють самозвільнені. Всередині – спонтанно Сяє самоусвідомлення. А поміж тим поглибилась реалізація. Мені ось пощастило Пізнати істину - без страху і надії. Назовні, різні прояви Й чуттєві насолоди. Всередині – неототожнення ні з чим І ні до чого неприв’язаність. А поміж тим плекаю “Єдиний смак всього”. Мені ось пощастило Ані чіплятись за приємне, Ні відвертатися від болю. Назовні, я будував І руйнував збудоване. Всередині – звільнився Від страху і очікувань. А поміж тим полишив я Всі розумові схеми. Мені ось пощастило Не обманутися дуальністю.
Вчитель Шак’я Ґуна промовив до Міларепи:
— Джєцуне, Ваші практика і особистий приклад надихають. Однак, хоч і знаю Вас чимало часу, я ніколи не отримав від Вас конкретних настанов, а все якісь алегорії, натяки, символи. Прошу Вас, дайте мені посвячення й детальні інструкції. Я хочу практикувати Дгарму, не відкладаючи її на потім.
Втішений, Міларепа зробив так, як прохав сільський учитель, і відіслав його медитувати.
За якийсь час Шак’я Ґуна повернувся до Міларепи з такими питаннями:
— Якщо самсари й нірвани насправді немає, тоді навіщо займатися духовною роботою? Якщо розуму реально немає, навіщо тоді потрібен Учитель? А якщо Вчитель не потрібен, як же тоді навчитися правильно медитувати? Прошу, роз’ясніть це і вкажіть мені істинну природу свідомості.
У відповідь Міларепа заспівав пісню “Природа свідомості”:
По-суті, ніщо не виника реально.
Якщо вам видається,
Що щось насправді є,
Ви досі в полоні ілюзій.По-суті, самсара – не справжня.
Якщо вам видається,
Що в ній щось дійсно є,
Ви досі думками поплутані.По-суті, свідомість нероздільна.
Якщо вам здається,
Що суб’єкт і об’єкти – окремі,
Ви досі в рутині невідання.По-суті, в Ламі – цілістна традиція.
Якщо вигадуєте
Власні засади практики,
Ви досі дурите себе.Дивіться у свідомість так,
Немов би дивитесь у небо.
Як хмари на небі,
Її покривають думки.
Устна настанова Майстра
Розвіє геть хмари думок.Думки і явища усі у своїй суті –
Це чисте світло усвідомлення,
Вами не розпі́знане.
Неусвідомлені, вони
Самсару обертають;
Усвідомлені, вони
Є світлом розуміння,
Що пробуджує.Все, що ви сприймаєте і зазнає́те,
“Назовні” чи “всередині” –
Взаємопостаюче і взаємобутнє,
По-суті є відносне і несхопне,
Як веселка в небі,
Без жодної “остаточної” самості,
Без жодних “само-існуючих” ознак.Порожнє й невимовне,
Воно втім одвічно сяє
Пізнанням-усвідомленням,
Поза межі часу й місця,
Поза умовності уявлень і назв.Справжня природа нашого єства
Сяє, як сонце – невпинно,
Незалежно від емоцій і помислів.
Пізнавши її, ви зазнаєте
Чисту насолоду й чисте світло,
Природну сферу дгармакаї –
Оголену, без жодних меж, порожню,
Вільну від конструкцій розуму,
Необумовлену рутинами
Органів чуття.По-суті, неконцепційна медитація,
Що вводить у неконцепційну
Суть свідомості, така:
Перебувайте в стані
Ви́разно-ясно́го усвідомлення,
Уважно та просто́ро –
Увагою ні за що не чіпляючись,
Не ототожнюючись ні з чим,
Ні в що не забуваючись,
Відкрито, як простір,
Просторо, як небо,
Природно, чисто й без зусиль,
Із глибини розслаблено:
Немов змія, у вузол зв’язана,
Саморозв’язується,
Вузли думок самозвільняються;
Осяйні світлом розпізна́ння,
Рутини та умовності відпру́жаться
В просторе усвідомлення,
Всі виміри зливаються
У недуальну сферу
Тотальної присутності.
О чудо із чудес!
Скінчивши співати, Міларепа продовжив:
— Друже вчителю, не прив’язуйтеся до репутації і чуттєвих насолод. Не вдовольняйтеся самим лише книжним знанням. Добросовістно практикуйте все своє життя і власним прикладом надихайте інших на практику Дгарми.
І Міларепа знову вибухнув піснею:
О мій удатний учню, Хіба життя не є непевне і оманне? Хіба комфорт і насолода Не швидко проминають? А ваші миттєвості щастя – Може то дещо як сон? Чи є в самсарі щастя, що триває? Злети і падіння, хвала і осуд – Невже то не порожнєє відлуння? А суть вашої свідомості – Хіба вона не є фактично будда? А будда й дгармакая – Невже то не одне і те ж? Ну а дгармакая – Хіба вона не є єдина дійсність, Одвічно чиста і порожня, Поза умовностями Будь-яких уявлень, Вільна від будь-яких понять? Проникшись тим, що маю на увазі, Ви зрозумієте, що все насправді Є творивом ментальним: Всі явища походять зі свідомості, Що вільна від “вроджених” ознак, І є від неї невід’ємні. Тому, щоб пробудитися Зі сну невідання й нерозпізна́ння, Ой як же варто день і ніч Вдивлятися невтомно В свою свідомість-душу. Уважно споглядаючи її, Побачите, як світлом усвідомлення Думки тануть, розчиняються В простору неохопність. Ви побачите, що насправді Нічого немає Окремо від порожньої сутності. Побачите, що насправді Немає що бачити – От тоді свідомо й спочивайте В такому уважному не-баченні! Суть Магамудри – в цьому! Я – Магамудра! Я відкритий простір усвідомлення. Хіба може простір За щось зачепитися? Не чіпляюсь за думки І не гублюся в ілюзіях з’яв. Уважне усвідомлення Увиразнюю і стабілізую, Ні на чому не фіксуючись. У моїй практиці немає вже межі Між “медитацією” і “не-медитацією”. Все, що виникає – Невід’ємне від свідомості, Тому все відкрито усвідомлюю, Ні між чим не вибираючи – Не тягнучись за тим, що виникає, Ні відвертаючись від того: Не відволікаючись, Просто й невимушено перебуваю У відкритій, як простір, присутності, І все відпружую – дозволяю Само-звільнятися всьому, Що постає в сприйнятті. Запізнав я світло одвічної присутності, Споглядав невиникання Й незникання, Звідав смак глибинної незрушності – Медитував таковість Невимовного буття, що Поза межами всіх уяв і з’яв. Така є Магамудра: Вона вища за всі Концепційні практики, Вища за візуалізацію Їдама І промовляння мантри, Вища за йоґічні методи каналів, Енергій та есенції, Вища за тантричну кармамудру Й вища за людську любов. Магамудра ж містить їх усі в собі, А вони без неї – щаблі Магаяни, Які невідання не викорінюють цілком. Друже, закарбуйте собі в пам’яті Суть Магамудри в одному реченні: “Всі явища – прояви свідомості, А вона – осяйно-свідома порожнеча”. Якщо цю суть прозрієте в єстві Й неустанно її медитуватимете, То цим ви звершите Всі інші практики – І зречення, і етику, любов і бодгічітту, Візуалізацію, і мантри, І решту всіх щаблів. Вони ж бо всі – у Магамудрі, Якщо ви здатні її практикувати.
Вчитель Шак’я Ґуна медитував згідно з настановами Джєцуна і зродив у собі сутністні прозріння й реалізації. Будучи сумлінним у практиці, він став одним із найближчих духовних синів Міларепи.