Прив’язання до близьких – як збурена вода. До недругів відраза – немов вогонь палю́чий. Полиш ти вітчий дім, в якому, наче та пітьма, є звичним забуття того, чого уникати й що приймати, – так чинять бодгісатви.
37 Практик Бодгісатв
Я дуже рекомендую всім моїм учням особливо ретельно вивчати і осмислювати 37 Практик Бодхісатв . Цей текст – не що інше, як мій заступник. Це – основна порада з глибини мого серця, яку я даю своїм учням. Якщо ви діятиме згідно з вченням «37 Практик Бодхісатв» і ніколи не відхилитесь від нього, це принесе величезну користь особисто вам та усім живим істотам
Коментар Ґарчена Рінпоче
Звичайно ми любимо наших дітей, батьків та членів родини. Це також є різновидом люблячої доброти. Але цей тип люблячої доброти не триває довго, бо така любов рано чи пізно трансформується на бажання та прив’язаність. Наприклад, якщо хтось завдасть болю комусь з нашої родини, то ми швидко відчуємо до цих людей ненависть. Тієї ж миті любляча доброта в нашіх серцях миттєво перетвориться на ненависть. Отже, якщо ми маємо свідомість, сповнену бажаннями та прив’язаністю, то замість люблячої доброти наші серця будуть сповнені ненавистю. Якщо наша свідомість сповнена бажанням та прив’язаністю до родини, дітей та батьків, то це ще не істинна любляча доброта. Думки, що в своїй основі мають бажання та прив’язаність, в будь-яку мить перетворяться на ненависть.
Якщо хтось з ваших друзів завжди вам допомагав, але одного дня зробив щось, що завдало вам болю, ви забуваєте все добро, яке ця людина колись зробила. Все це саме тому, що свідомість, сповнена бажаннями та прив’язаністю, може змінитись на свідомість, сповнену ненавистю (у цьому випадку від любові до ненависті й справді один крок).
Коли нас сповнюють сильні бажання та прив’язаність, ми швидко поринаємо в темряву, так саме як сонце вкривається темними хмарами. Коли бажання та прив’язаність стають ще сильнішими, ми дедалі більше занурюємось до стану невідання. Саме тому не варто плекати почуття сильного бажання та прив’язаності до тих, кого ми любимо. До речі, дуже часто найближчі нам люди – це наші кармичні кредитори. Вони знаходяться тут, витрачаючи наші гроші, мешкаючи в наших домівках та використовуючи все, що ми маємо. Чи не так поводять себе справжні кредитори? З іншого боку, ми не повинні діяти з ненавистю щодо наших зовнішніх ворогів, бо вони колись також були нашими дітьми, в минулих життях вони також допомогали нам. Отже, нам треба ставитись до друзів і до ворогів з однаковим почуттям люблячої доброти та співчуття.
Якщо ми на це не спроможні, то будемо дедалі більше перейматись тим, що правильно, а що неправильно, що є добрим, а що поганим. Тоді ми справді будемо у пастці невідання. Якщо ми можемо бути врівноваженими, наша свідомість буде як сонце, вільне від хмар. Ось чому так важливо бути вільними від бажання та ненавісті.
Розглянемо значення фрази «залишити батьківський дім». Якщо ми тривалий час залишаємось на тому самому місці, то рано чи пізно здобуваємо собі ворогів, які постійно шкодять нам. Це викликає в нас ненависть. Водночас ми приязно ставимось до наших друзів та родичів, що зрощує в нашій свідомості сильну прив’язаність. Саме тому всі Будди залишали «батьківській дім» і використовували подорожі як форму практики.
Але навіть якщо ми всі просто покинемо «батьківській дім» для практики, це все одно може бути цілком марним. Якщо ми бажаємо тільки залишити комфорт нашого дому, не зрікаючись думок, сповнених ненависті та бажання в нашій свідомості, наша практика не буде успішною. Якщо хтось залишить, скажімо, Тайвань і вирушить до Америки, але весь цей час буде з ненавистю думати про своїх ворогів та з прив’язаністю згадувати друзів, ця подорож не буде ефективною практикою. Саме тому справжній практикант не має концентруватись на тому, залишати йому батьківській дім чи ні, а натомість буде старанно позбуватись думок, сповнених бажання та ненависті із своєї свідомості. Якщо ми розвиваємо в собі дуже сильну прив’язаність до друзів та родичів, це буде сильною перешкодою для нас під час нашої смерті і ми не зможемо досягти звільнення. Ми також не зможемо потрапити до Чистої сфери Будди Амітабхи. Хоча в тексті сказано, що треба залишити батьківській дім для практики, справжнє значення цієї настанови – залишити думки, сповнені бажання та ненависті, звільнити від них нашу свідомість.
Кожен з нас з любов’ю та турботою думає про своїх друзів та родичів, але якщо ми не поширимо ці думки на всіх живих істот, це призведе до прив’язаності та бажання. Цей тип думок, сповнених бажання, миттєво перетворюється на лють, як тільки виникають якісь перешкоди. Це нагадує ситуацію, коли ми посадили дерево і щодня воно потроху зростає. Але якщо ми зрубаємо це дерево, чи буде воно й надалі зростати? Навряд чи. Так саме в наших серцях не дуже багато люблячої доброти та співчуття і саме думки бажання та ненависті постійно «підрубають» ці добрі якості в нашому серці. Таким чином наша бодхічита не має змоги рости і квітнути. Наприклад, коли двоє дітей постійно сваряться та б’ються, їхні батьки будуть звинувачувати не свою дитину, а чужу. Але якщо ми поміркуємо, то згадаємо, що ця дитина також колись була нашим батьком та матір’ю, та й взагалі, важливо не покарати дитину, а навчити її як стати доброю людиною. Інколи ми бачимо як сваряться коханці й стаємо на сторону того, кого вважаємо за друга чи подругу. Натомість ми мали б побажати обом ставитися одне до одного з пошаною та любов’ю. Нам треба бажати всім живим істотам залишатись щасливими та стабільними. Ось чому нам потрібна любляча доброта, але чи може вона бути поширена на всіх? Відповідь ми маємо знайти в глибині свого серця. Ми маємо прагнути до поширення люблячої доброти та співчуття на всіх живих істот для того, щоб знищити ненависть в нашій свідомості.
Коментар Лами Журавки Дазанґ
Якщо читати ці рядки буквально, то ми розуміємо їх як заклик до того, щоб полишити свій дім, родину й друзів. Внаслідок цього може виникнути хибне уявлення про те, що на шляху буддизму необхідно відвертатися від тих, кого ми любимо (оскільки поки що ми не здатні відділити любов від прив’язаності до рідних). Тоді постає питання: а як же наші батьки, що потребують допомоги? І чи не протирічить це вченням про те, що необхідно допомагати своїм батькам звільнятися від страждань? Бо ж якщо слідувати другій практиці богдісатв, покидаючи тих, до кого ми прив’язані, ми натомість спричиняємо їм страждання.
Якщо ми розуміємо, що слідуючи шляхом бодгісатви ми працюємо в першу чергу з власною свідомістю, тоді ми розумітимемо, що у всіх ученнях мова насамперед іде про методи опанування негативних емоцій. Більшість вчень Магаяни мають три рівні: зовнішній, внутрішній і таємний.
Зовнішній рівень – це буквальне розуміння того, про що йде мова. В цьому випадку мова йде про те, щоб полишити звичне оточення (для декого це може означати стати монахом, або усамітнитися в рітріті (затворі), але для більшості мирян це може бути навіть просто усамітнення на короткий час або навіть щоденне усамітнення на якийсь час для практики). Чому це необхідно?
Усамітнення – це не мета практики, це – допоміжний засіб для того, щоб практикувати внутрішній рівень. А внутрішній рівень практики – це робота з власними емоціями і думками, чи, радше, тренування свого розуму не слідувати звичці чіплятися за негативні думки й емоції. Внаслідок такого тренування ми розвиваємо усвідомлення. Це усвідомлення і допомагає нам не чіплятися за негативні емоції та думки й не витворювати ланцюги несвідомих концепцій, що які засівають зерна негативної карми. Що таке негативна карма? Це така «програма» в свідомості, яка веде до страждань.
Коли зосередження настільки сильне, що ми здатні не втратити усвідомлення й не чіпляємося за негативні емоції в побутових ситуаціях, тоді немає необхідності усамітнюватися. Отож, людина, яка мріє практикувати в рітріті, має насамперед зрозуміти, що саме перебування в рітріті – це ще не досягнення. Якщо хтось каже, що він або вона провели якийсь час у рітріті, не поспішайте покладатися на ту людину як на вчителя, а спочатку зверніть увагу на якості тієї людини, поспостерігайте. Якщо вона розвинула усвідомлення й до певної міри здатна контролювати й трансформувати свої негативні емоції, тоді на її досвід можна покладатися.
Отож, стосовно внутрішнього рівня, друга практика говорить про три основні негативні емоції, які породжують величезний спектр всієї решти негативних емоцій. Це – прив’язаність (бажання), осоружність (або агресія, злість) і невідання (байдужість і нездатність розрізняти між добром і злом, відсутність мудрості, яка бачить що приймати, чого уникати, а також нездатність бачити причини страждання й наслідки дій).
Якщо ми поспоглядаємо наші звичні реакції, то ми зауважимо, що певні ситуації автоматично викликають певні думки й емоції, які ми поки що не завжди здатні контролювати, хоч би як нам цього хотілося. Деякі люди, перебуваючи в ситуації, яка викликає сильну злість, наприклад, посварившися з кимось, вирішують піти прогулятися або переключитися на якусь іншу діяльність. Ці люди розуміють що прогулянка або інша діяльність допоможе їм позбутися цього негативного стану. Тобто вони, свідомо чи не свідомо, полишають оточення що сприяє творенню або підживленню негативної емоції.
Така людина розуміє, що не оточення розвиває негативну емоцію, а реакція самої людини у відповідь на ситуацію. Відхід від ситуації допомагає опанувати розум і змінити його негативний стан. Найлегше це зробити просто переключившися на іншу діяльність. Оскільки розум не може зосереджуватися водночас на двох речах, йому прийдеться відчепитися від емоції злості коли людина добре зосереджується на чомусь іншому.
Слово ‘відхід’ перекладається англійською мовою як ‘retreat’. Тобто, англійське слово рітріт, як адекватний еквівалент тибетського терміну «цам», буквально означає відхід від того, що збурює тіло, мову й розум і спонукає до неконтрольованого чіпляння. ‘Полишити вітчий дім’ означає не обов’язково буквально полишити дім. Це означає в першу чергу – полишити звичку неконтрольовано реагувати й неконтрольовано пускатися течії негативних емоцій. А для цього необхідно бути уважними по відношенню до ситуацій, що спонукають нас несвідомо потурати собі в негативних емоціях і думках.
А таємний рівень практики – це розпізнавання сутності емоцій, але цей рівень практикуємо тоді, коли ми маємо сильне тривале усвідомлення.
Питання: Коли мова йде про трансформацію неусвідомлюваних реакцій у такі, що усвідомлювані, то чи маємо в цьому випадку на увазі, що також трансформуємо негативні нахили власного розуму. Уточнюю, бо чула таку думку, що якщо людина усвідомлює свої реакції, то це автоматично вже звільняє від необхідності трансформувати негатив.
Відповідь: Кожен практикує 37 практик згідно з своїм рівнем. Якщо ми не маємо усвідомлення, ми вживаємо ці практики для того, щоб зростити усвідомлення; якщо ми не розпізнали недвоїсту природу свідомості, то вживаємо енергію, що пішла на творення негативних емоцій і трансформуємо ці негативні емоції в позитивні, міняючи таким чином свої нахили. Якщо ми здатні практикувати віпашьяну, тоді ми здатні не чіплятися за свої реакції й унаслідок усвідомлення ці реакції розчиняються в природу свідомості.
Початківець може зауважити (а «зауваження» вже є усвідомленням, хоча напочатку ще й слабким) що він чи вона має негативну думку чи емоцію, але ще не може не чіплятися за цю думку чи емоцію. Коли я кажу ‘не чіплятися’, то не маю на увазі тільки ті випадки, що коли людина не діє слідуючи негативній думці чи емоції. Навіть не показуючи свою негативну емоцію іншим, людина продовжує утворювати ланцюг різних несвідомих думок та емоцій, що посилюють дуалістичне сприйняття.
Для тих, чиє усвідомлення не є сильним, поради поведінки, описані в 37-ми практиках, допомагають спочатку вивчати свої реакції. Наприклад, коли ми слідуємо пораді бути терплячими, спочатку ми здатні слідувати цій пораді в зовнішній поведінці, тобто бути терплячими назовні, але страждати від емоцій і бажання наговорити грубощів. В такій ситуації ми починаємо бачити свою залежність від негативної емоції й розуміємо наскільки сильно ми за неї чіпляємося. Тобто, ми усвідомлюємо, споглядаємо, вивчаємо свої нахили чіпляння за певні емоції в певних ситуаціях. Практикуючи таку поведінку й вивчаючи реакції свого розуму, ми виробляємо методи що допомагають нам не слідувати своїм реакціям не тільки в зовнішній поведінці, але й розумом. Таким чином, коли ми не живимо негативні реакції, вони знедіюються і відмирають, а формуються нові нахили.
Звичайно, паралельно ми намагаємося тренуватися зосередженню під час медитації; це також допомагає нам розвинути здатність усвідомлювати й не чіплятися за наші власні реакції. Внаслідок такої практики наше усвідомлення настільки стабілізується, що ми стаємо здатні зауважувати емоцію чи думку ще коли вона тільки починає формуватися або ж ми здатні розпізнати що негативна емоція і думка є ілюзорним проявом природи свідомості.
Нахили – це звичка, автоматичний потяг реагувати розумом (думки, емоції), мовою і тілом (дії) у відповідь на ситуацію як зовнішню так і внутрішню.
Ця автоматичність утворюється внаслідок тривалого живлення тих самих реакцій в у спробах уникнути страждань. Нахили проявляються спочатку в розумі, а потім у мові й тілі.
З позиції дуальності, для того щоб змінити звичку певної реакції, необхідно її спочатку зауважити. Здатність зауважувати свої нахили – це вже аспект усвідомлення. Коли ми знаємо яких реакцій очікувати від себе в певних ситуаціях, то, замість того щоб реагувати звичним чином, ми свідомо реагуємо по-новому, формуючи нову – кращу – звичку реагувати.
Це і є процес трансформацї негативних нахилів власної свідомості стосовно дуалістичного сприйняття.
Коли ми практикуємо магамудру, в стані магамудри є постійне розпізнавання сутності всіх проявів. У цьому випадку негативні нахили спонтанно і швидко розчиняються, й не треба робити зусилля для того, щоб їх ще якось навмисно трансформувати. Нахили-звички формуються тоді, коли присутнє дуальне сприйняття, а дуальне сприйняття – це коріння «дерева» самсари, оскільки несвідоме слідування своїм несвідомим нахилам творить причини нових страждань. Саме-по-собі перебування в справжній природі свідомості автоматично відтинає цей корінь, тому тоді немає і потреби навмисно відтинати кожну гілку оремо. Тому, в той час як ми вивчаємо-споглядаємо звички й реакції свого розуму, ми тренуємося в зосередженні. Зосередження допомагає розвинути сильне усвідомлення. А сильне усвідомлення, разом із жертовністю до Ґуру, приводить нас до практики магамудри.