37 Практик Бодгісатв

Ця строфа радить нам уникати поганих місць. Погані місця – це такі місця, в яких нам дуже легко зрощувати в нашій свідомості ненависть. Насправді уникати таких місць дуже важко, бо маємо зрозуміти, що поганим є не місце як таке, йдеться скоріш про нашу свідомість. Навіть якщо ми знаходимось в якомусь поганому місці, але при цьому наша свідомість вільна від ненависті, то немає значення, добре це місце чи погане. Ми маємо зрозуміти, що наш справжній ворог – це свідомість, сповнена ненависті. Треба приборкати не оточуюче середовище, а ненависть в своїй свідомості. Отже, як залишитись непохитними в нашій свідомості, коли ми потрапляємо до цих поганих місць, і є найголовнішим питанням.   Це і є метою та обітницею нашої практики – досягти розуміння цієї трансформації з власного досвіду, набуваючи таким чином мудрість.

Коли ми з власного досвіду досягаємо розуміння цієї практики, наші емоції заспокоюються. Зазвичай ми не відчуваємо, як наші неспокійні емоції заспокоюються. Наприклад, коли ми читаємо якусь дуже товсту книгу й щодня можемо прочитати тільки одну сторінку, зрозуміло, що ми не прочитаємо книгу за одну добу. Але якщо ми будемо наполегливими, то одного дня ця товста книга скінчиться. Так саме якщо ми щодня будемо наполегливо знищувати неспокійні емоції, з плином часу вони нарешті зникнуть. Тільки якщо практикувати щодня, можливо досягти такого результату.

«Коли не відволікаєтеся, добрі ваші помисли природно кріпнуть». Це речення говорить про те, що коли наша свідомість не знаходиться під впливом неспокійних емоцій, любляча доброта, співчуття, а також наші добрі справи природно кріпнуть. Так маленький паросток, якщо не робити йому нічого поганого, буде природньо рости і перетвориться на велике доросле дерево. Коли наша свідомість сповнена люблячою добротою та співчуттям, не знаходиться під впливом неспокійних емоцій, та одночасно ми ще й робимо добрі дії, щоб укріпити цей стан, ми зможемо побачити справжню природу своєї свідомості. В цьому полягає значення фрази «коли думки ваші ясні, ви заглиблюєтеся в суть Дхарми». Коли ми побачимо справжню природу свідомості, ми досягнемо досвідченого розуміння та мудрості. Після того, як ми досягнемо мудрості, ми побачимо дуалізм понять доброго та поганого й осягнемо істинну суть Дхарми.

Вірні погляди, які включають дорогоцінність людського життя, непостійність життя, причини та наслідки та небезпеки перенародження, залишать чіткий відбиток у нашій свідомості. Ми не тільки зрозуміємо ці погляди, але й глибоко пізнаємо їхню правдиву суть. Це є результатом підвищення рівня наших добрих дій. Ми ніколи не відступимо від розуміння того, що всі живі істоти є нашими батьками, і будемо мати непохитну віру в Три Перлини.   Все це ми набуваємо, коли пізнаємо справжню природу нашої свідомості. Це також є результатом непохитної віри, що виникла після того, як ми отримали вчення від Будди.

Для того, щоб практикувати та набувати розуміння з власного досвіду, необхідно усамітнитись. Тихе місце для усамітнення – це віддалене місце, де ми можемо перебувати в затворі, щоб практикувати. Саме так Міларепа перебував у медитативному зосередженні у віддалених печерах. В такому віддаленому потаємному місці людина може практикувати, щоб зупинити умоглядні (концепційні) думки. Коли потік умоглядних думок спадає, ми можемо перебувати у стані спокійної присутності. Більшість людей кажуть, що вони просто не можуть перебувати в тиші.   Але ми повинні зрозуміти, що спокійна присутність має певну мету і для досягнення цієї мети ми маємо перебувати в цьому стані. Якщо ми здатні залишатися в спокої або, інакше кажучи, перебувати в стані спокійної присутності, не потрапляючи під вплив зовнішніх обставин, коли наші концепційні думки спадають, коли ми здатні непорушно залишатись в цьому спокійному стані, залишатись з усвідомленням справжньої природи нашої свідомості – коли ми можемо робити це саме там, де ми знаходимось зараз, то немає жодного значення чи ми сидимо в печері, чи ні.

Коли концепційні думки вводять нас в оману, нам потрібно звернутись в молитві до свого корінного Ґуру та просити його благословіння, щоб наплив концепційних думок зменшився. Якщо через молитву до Ґуру наші думки поступово вщухають, ми досягаємо такого ж результату, немов ми зачинені десь у віддаленій печері для ретріту. Якщо ж ми дійсно знаходимось в усамітенні, але наша свідоміть сповнена умоглядних думок, які впливають на нас, усамітнення як таке не приносить жодних добрих результатів. Отже наша мета – бути здатними перебувати у спокої. Як підтримується такий спокій? Більшість людей має працювати, щоб забезпечити себе та своїх близьких. Коли навантаження на роботі зростає, ми інколи втрачаємо терпіння. Коли виникають недобрі думки, ми повинні нагадати собі, що наша концентрація втрачається саме внаслідок концепційних думок. З огляду на це, маємо негайно позбутись недобрих думок, застосовуючи вірні погляди та усвідомлення. Ми повинні зрозуміти, що ті, на кого направлені наші недобрі думки – це наші колишні батьки. Як ми можемо втрачати терпіння, коли йдеться про наших власних батьків? Чи не винні ми самі? Чи доклали ми достатньо зусиль? Тому, не зважаючи на те, зробила інша людина щось руйнівне для нас чи ні, ми повинні негайно пригадати, що це не має значення, це зовсім неважливо. Ми повинні утримувати цей стан свідомості, не піддаючись нашим імпульсивним думкам і утримуючись від того, щоб зпричинити біль іншим.

Якщо ми на це здатні, то це і є ознакою зростання нашої бодхічити. Любляча доброта та співчуття в нашій свідомості не будуть втрачені. Залишаючись в стані люблячої доброти та співчуття, ми підтримуємо нашу мудрість, щоб вона не загубилась у безладі концепційних думок. Якщо ж ми не можемо залишатись в такому стані, в нас починають виникати сумніви. А чи не збираються інші нам ще більше зашкодити? Чи не збираються вони використати нас? Ці думки заполонять нашу свідомість та зруйнують стан спокою. Для того, щоб досягти добрих результатів, про які йшлося раніше, ми маємо залишатись в стані спокійної присутності.

Згідно з основною практикою, перші три строфи присвячені дорогоцінності людського перенародження. Наступна строфа змальовує непостійність життя. Як ми медитуємо, вивчаючи непостійність? У наступній строфі написано:

Ми звикли проектувати назовні те, що постає в свідомості. Самі з’яви й звичка чіплятися за них обумовлені нашою кармою. Наші кармічні нахили продукують зовнішні умови, а ті зовнішні умови, своєю чергою, викликають у нас певні емоції, тобто, задіюють наші кармічні нахили. Це знову й знову створює нову карму, цементує старі кармічні нахили й витворює нові. Це і є коло самсари. Воно закорінене в свідомості. Так само і шлях звільнення від самсари знаходиться в свідомості. Самсара задіюється нерозпізнаванням природи свідомості й явищ, що свідомістю породжені. Шлях до звільнення веде через практику на двох рівнях: відносному й абсолютному.

Спочатку, на відносному рівні ми застосовуємо методи, що зрощують усвідомлення, та, вживаючи усвідомлення, вчимося не чіплятися за концепції. Ми зосереджуємося на певних техніках медитації та на правильній поведінці. Це допомагає, по-перше, позбутися звички автоматичного слідування несвідомим думкам, що породжені кармічними нахилами, та по-друге – накопичити благо, що є абсолютно необхідним для реалізації природи свідомості. Коли ж усвідомлення наше стабілізоване й благо накопичене, ми вживаємо їх для того, щоб сягнути абсолютного рівня.

На абсолютному рівні ми розпізнаємо те, що свідомість і її прояви невід’ємні одне від одного. Це – не концепційне розуміння. Це – прозріння в сутність явищ. Тоді всі сумніви стосовно практики зникають і віра в Дгарму несхитна.

На початку, коли ми ще не вміємо контролювати свої реакції й не усвідомлюємо течію думок, важливо уникати ситуацій, що можуть задіяти негативні емоції, які ми не можемо поки що контролювати. Це – вмілий засіб, який ми вживаємо на даному етапі нашої практики. Коли ж, унаслідок практики, наше усвідомлення здатне розпізнати негативну емоцію, що постає в свідомості в певній ситуації, й ми можемо задіяти протидію, тоді вже немає необхідності уникати тих місць, що породжували негативну емоцію. Ми всі можемо контиролювати свої негативні емоції до певної міри, інакше ми не могли б жити в суспільстві. Проте важливо знати ту межу, де ми починаємо втрачати контроль. Не достатньо вміти утримуватися від бійки й сварки. Намір – це те, що визначає заряд емоції, її вплив на інших і карму, яку вона продукує. За допомогою усвідомлення ми розпізнаємо свої нахили до негативних емоцій і потурання власному его. Розпізнавши ці нахили, ми плекаємо свідомий позитивний намір допомогати іншим звільнитися від страждання й від причин страждання і досягнути щастя. Свідомий намір є продуктом свідомого зусилля. Коли ми не розпізнаємо сутність явищ, що виникають із ісвідомості, виникає чіпляння за его. З цього чіпляння походять три основні негативні емоції – осоружність, бажання й байдужість. Осоружність – це відштовхування, небажання присутності чогось. Нам здається, що присутність небажаного (чи це фізичний об’єкт, чи фізично-психологічний стан) примушує нас страждати. Бажання походить від хибного уявлення про те, що нам чогось не вистачає для щастя. Байдужість, або невідання – це стан коли осоружність і бажання не є яскраво виражені, але сильне неусвідомлення не дозволяє розпізнати те, що треба приймати а чого уникати. Ці три емоції породжують великий спектр решти негативних емоцій, серед яких присутні й агресія, і жадоба, й гординя.

Хоча кожна істота, яка не усвідомлює, має великий спектр негативних емоцій, у кожній істоті одна з трьох основних емоцій проявляється виразніше ніж інші дві.

Величезна кількість дгармічних методів є для того, щоб істоти з різними нахилами могли ефективно застосовувати ті з методів, які є адекватними для них. Але основна схема – це трансформація негативних емоцій і розпізнання того, що его – це ілюзія. На відносному рівні ми вживаємо різні ситуації, щоб трансформувати негативні емоції в позитивні. Ми розпізнаємо коли негативна емоція виникає,задіюємо протидію, й таким чином трансформуємо негативні кармічні нахили в позитивні. Коли ми сягаємо рівня магамудри й розпізнаємо той факт, що всі прояви свідомості ілюзорні в своїй основі – тоді дуальне сприйняття, що породжує негативні емоції, розчиняється. Практикою магамудри ми, втинаючи корінь усіх негативних емоцій, втинаємо й корінь самсари.

Може виникнути питання: якщо ми можемо розпізнавати свої негативні емоції й застосовувати протидії, тоді навіщо нам треба усамітнюватися? Ми усамітнюємося (на багато років або місяців, або на тиждень, на день чи на годину) для того, щоб заспокоїти свідомість і плекати стабільне усвідомлення. Спочатку важко усвідомлювати течію думок у побуті. Але стабільне усвідомлення абсолютно необхідне для того, щоб розпізнати природу свідомості. А саме розпізнавання й перебування в стані природи свідомості й утинає корінь самсари.

Шлях до розпізнавання сутності явищ починається з того, що ми вчимося дивитися в свою свідомість.