Всі явища є проявом свідомості твоєї; усе – як твоє мислення. Суть свідомості одвічна не залежить від обумовлень і крайнощів думок. Отож дивися в неї і не слідуй за думками – не чіпляйся за жоден знак суб’єкта і об‘єкта сприйняття – так практикують бодгісатви.
Коментар Ґарчена Рінпоче
Наша свідомість завжди сповнена думками, добрими або поганими. Добрі думки – це прояв бодхічити у свідомості; недобрі ж думки походять з невідання та негативних емоцій. Але це тільки два різновиди думок. У сферах самсари виникає багато проявів, наприклад, одяг, їжа та об’єкти, що сприймаються органами чуття. Коли ми бачимо всі ці самсарні прояви та об’єкти і формуємо прив’язаність до них, в нас виникає бажання володіти всіма ними. Чи бажає володіти цими речами наша свідомість? Ні, наше тіло потребує одяг та їжу, а свідомість не потребує нічого.
Все що виникає, незалежно від того, чи здається воно хорошим або поганим, походить з нашої свідомості. Справжня природа свідомості – це порожнеча, в якій нічого немає. У свідомості виникають хороші або погані думки, але якщо ми не чіпляємось за них, всі ці думки через певний час природньо зникають, тоді виникає справжня природа свідомості, а всі хороші або погані прояви зникають. Коли це трапляється, свідомість сповнюється незбагненним щастям. Якщо нам вдається стабілізувати цей стан, ми реалізуємо рівень, що сягає поза межі звичайних страждань та щастя.
Наприклад, коли ви бачите квітку і думаєте про те, яка ця квітка прекрасна, у вашій свідомості виникає прив’язаність до неї. Ця прив’язаність стає причиною страждання. Коли бачите квітку та прив’язуєтеся до її краси, усвідомлюйте, що ця краса існує тільки у вашому сприйнятті, насправді ж вона немає реального буття. Коли ми бачимо квітку та усвідомлюємо, що ця квітка дуже красива, запитаймо себе – чи краса як така справді існує у квітці? Насправді, сприйняття краси існує тільки в нашій свідомості. Хіба не стане краще, якщо ми зможемо викорінити ці умоглядні протилежності зі свідомості та звільнитись від постійної оцінки?
Саме здатність свідомості до оцінки генерує величезну кількість сповнених протиріччя думок, що спричиняють нам стільки страждань. Наприклад, коли в родині хтось вмирає, ми одназу починаємо оцінювати цю подію та думати: «Яке горе! Це ж був мій батько чи моя мати! Ми жили разом стільки років!» Ми починаємо пригадувати час, який провели разом із цією людиною, і це породжує біль та страждання у нашій свідомості. Якщо ж подивитись на таку подію уважно, то ми зрозуміємо, що вона цілком природна. Життя кожної людини рано чи пізно закінчується, отже не слід постійно катувати себе цими думками. Якщо ми взмозі усвідомити це, наші біль та страждання зменшаться. Перейдемо до розгляду двадцять третьої строфи.