37 Практик Бодгісатв

Якщо товаришуючи з кимось, ми помічаємо, що наплив заздрісних думок у нашій свідомості зменшився, а добрі думки та знання зросли, це означає, що ми потрапили під вплив доброго духовного вчителя. Вчення, які передають нам духовні майстри, створюють причину для збільшення наших духовних здобутків та блага. Збільшення блага в цьому житті та усіх наступних перенародженнях найбільше залежить від нашого корінного Ґуру та добрих духовних учителів. Ось чому наш корінний Ґуру й такі вчителі є найкоштовнішими самоцвітами цього світу. Вони такі ж дорогоцінні, як наші власні очі. З того часу як наші батьки дали нам життя, очі надають нам змогу бачити цей світ протягом нашого життя. Наш Ґуру та духовні учителі дають нам пару очей, щоб бачити не тільки цей світ, але й наступне життя. Отже, ми повинні шанувати наших учителів та Ґуру, ніколи не розповсюджуючи брудних пліток про них.

Наступне має відношення до наших майстрів та духовних учителів. Ми маємо не тільки уважно слухати вчення, але й згодом ґрунтовно розмірковувати над ними. Чому ми потребуємо постійної впевненості у наших майстрах та учителях, та маємо весь час звертатись до них у молитвах? Чому наша жертовність до Ґуру має бути такою сильною, що навіть наше власне тіло є менш важливим для нас, ніж наша відданість Ґуру? Навіщо все це? Все це потрібно тому, що наші офіри та молитви до Ґуру і вчителів породжують радість у їхній свідомості. Ця радість знищує погану карму, яку ми накопичили у своїй свідомості. Водночас через радість у свідомості Ґуру та духовних учителів, благо та сила, що зберігаються у їхній свідомості, передаватимуться нам.   Якщо ми вчимось та практикуємо, ми матимемо змогу отримати всі ці духовні здобутки та силу. З іншого боку, якщо ми занадто сильно прив’язані до нашого тіла та майна, нам не спаде на думку вчитись та отримувати благо та силу нашого Ґуру. Отже, його знання та сила залишаться для нас недосяжними. Якщо ви дуже сильно прив’язані до свого майна та багатств, це прояв самозакоханості. Ви можете насолоджуватись вишуканою їжею, носити елегантний одяг, вам вистачить грошей, щоб подбати про своє тіло.   Але коли прийде час смерті й це тіло буде поховане у землі або спалене у вогні, від нього нічого не залишиться. Якщо ж наші учителі передали нам методи пробудження та практики бодхічити, а ми в свою чергу ретельно практикували та набули розуміння бодхічити з власного досвіду, навіть після кремації тіла нашу свідомість ніщо не зможе зруйнувати. Наша бодхічита залишатиметься з нами життя за життям і ніколи нас не залишить. Це і є нашим найголовнішим багатством.

Багато людей вивчає англійську або китайську мову, точні науки, до того ж деякі люди навчаються всім цим предметам напрочуд швидко. Це відбувається тому, що у своїх минулих життях ці люди шанобливо ставились до своїх учителів й наполегливо та старанно вчились.   Саме тому в цьому житті вони мають великі здібності до навчання. З іншого боку, ті, що в минулих життях ставились до учителів без пошани, нехтували навчанням та лінувались, в цьому житті зустрінуться з великими складнощами у навчанні. Ці люди не поважають свого корінного Ґуру та учителів; все це є наслідком потьмарень, що вкорінилися в свідомості. Отже, якщо в цьому житті ми ставимось до наших Ґуру з пошаною та робимо їм офіри, ми отримаємо всі ті духовні здобутки, про які наголошувалось раніше.

Як має практикувати людина, яка прагне духовних вчень? Вчителі мають наслідувати Марпі, а учні – Міларепі. Нам слід вивчати як практикували ці майстри минулого. Марпа навчав Міларепу, після чого Міларепа наполегливо практикував вчення і досяг Буддового стану за одне життя. Це стало можливим завдяки духовному подарунку, який зробив Міларепі Марпа. Ось чому ми маємо відчувати безмежну подяку до нашого корінного Ґуру, батьків та вчителів. З такою ж подякою нам слід ставитись до світських викладачів та ґеше. Наші корінні Ґуру, світські викладачі, ґеше та батьки – ось наші шановані благодійники. Нам слід завжди ставитись до них з пошаною, а також з великою повагою практикувати їхні вчення, наслідуючи приклад Марпи та Міларепи.

У своїй повсякденній праці нам слід керуватися шістьма парамітами. Під час вчень ми маємо пам’ятати живих істот усіх шести сфер, присвячувати їм все накопичене нами благо та робити офіри. Ці присвяти та офіри – це практика першої параміти щедрості. Коли ми отримуємо вчення, нам слід зосередитись – це практика дисципліни. Коли наш корінний Ґуру дорікає нам за щось або коли ми зустрілись із труднощами в практиці, нам необхідно мати терпіння. Після того, як ми отримали вчення, нам слід постійно нагадувати собі про суть вчень та практикувати їх, це практика наполегливості та медитації.   Результатом навчання та практики буде мудрість. Саме так шість параміт пов’язані із вченнями, які дає нам духовний учитель.

Наш учитель дає нам зараз коштовність слів, а не багатство та дорогоцінні камені. Коли ми кажемо, що бодхічита є коштовною, наш Ґуру має пояснити нам, в чому полягає її коштовність. Звідки вона походить? Як нам здобути бодхічиту? Як нам зробити так, щоб бодхічита зростала? Відповідь на всі ці питання одна – ми повинні знати, що всі живі істоти були нашими батьками у минулих життях. Отже, нам необхідно мати люблячу доброту та співчуття до всіх них.   Якщо ми здатні культивувати в собі люблячу доброту та співчуття до всіх живих істот, це подібно до того, як краплі води капають у склянку. Якщо краплі виникають постійно, склянка дуже швидко наповниться. Так само, якщо щодня ми здатні зрощувати люблячу доброту та співчуття до кожної істоти, що трапляється нам на шляху, наша бодхічита зростатиме. Коли наш Ґуру навчає нас цьому, ми отримуємо справжній метод для практики. Ось чому слова Ґуру коштовні. Хоча ми не можемо побачити ці слова, вони не зникнуть.   Навіть по смерті ці вчення не щезнуть.   З іншого боку, всі наші матеріальні багатства будуть втрачені для нас після смерті.

Чому вчення Ґуру коштовні? Тому, що ці вчення мають змогу зменшити нашу минулу погану карму та надати шанс для збільшення духовних здобутків. Ось чому у шостій строфі написано: «ваші хиби щезають, а гарні риси зростають, як місяць- молодик». Хиби – це бажання, ненависть, невідання та заздрість. Бодхічита ж є гарною рисою. Коли ми постійно розмірковуємо над поглядами Махамудри та (або) Дзоґчену, наші гарні риси природно зростатимуть, а хиби навпаки зменшаться. Наші хиби зменшаться тому, що коли ми розглянемо бажання, ненависть та вчинки, зроблені у стані невідання та зрозуміємо як вони виникають, то зможемо очистити минулі недобрі вчинки. При цьому гарні риси та духовні здобутки зростуть. Міларепа сказав, що розуміння емоцій, що спричиняють страждання, у власній свідомості є ознакою успішної практики Махамудри. Отже, нам слід використовувати усвідомлення для того, щоб вивчити свою свідомість. Це звільнить її від хиб.

Нам слід ретельно вивчити власну свідомість та очистити її від хиб. Наприклад, коли хтось дорікає нам, ми маємо миттєво пригадати вчення Ґуру про те, що ця людина колись була нашим батьком чи матір’ю, тому нам не слід сердитися на неї. При цьому слід також пам’ятати про вчення Ґуру про те, що накопичення поганої карми внаслідок недобрих думок призведе до перенародження в одній з трьох нижчих сфер.   Якщо ми здатні зрозуміти вчення нашого Ґуру та вчення про причини та наслідки, ми ніколи не розсердимось. Це і є справжнім терпінням. Якщо ви практикуватимете терпіння відносно інших, а людина, що дорікає вам, зрозуміє, що ви маєте цю гарну рису, вона стане поважати вас; це, в свою чергу, спричинить зростання духовних здобутків та блага.   З іншого боку, якщо ми нічому не навчились у наших Ґуру, ми поринемо у свої недобрі думки, швидко перетворимо їх на дії, що вибухнуть як грім, поб’ємось з нашим кривдником і, цілком можливо, потрапимо до каталажки. Нам доведеться витратити багато грошей, щоб якось залагодити цю справу, та ще й вилікуватись після бійки. Все це буде наслідками того, що ми втратили терпіння. Коли виникає така ситуація, ми повинні все чітко розуміти. Якщо у вас є якісь питання, то не зволікайте і ми добре все це обговоримо.

Нам слід дуже шанувати нашого Ґуру, тому що він дав нам ці дорогоцінні вчення. Ми маємо постійно розмірковувати над тим, чому навчив нас наш учитель, при цьому пам’ятаючи про духовні здобутки учителя та цінуючи їх. Все це спричинить зростання нашого власного блага.